ЛІКУВАЛЬНІ ПРОЦЕДУРИ

ЛІКУВАЛЬНІ ПРОЦЕДУРИ — процедури, що проводяться з лікувальною чи профілактичною метою. До лікувальних процедур належать промивання очей, змазування глоткового кільця і мигдалин, клізми, спринцювання, накладання компресів і грілок, катетеризація сечового міхура, водолікування, обгортання й таке ін.

Промивання очей. Кожне око промивають окремим шматочком вати, проводячи ватою від зовнішнього кута очей до внутрішнього. Якщо в око потрапили бризки або порошок отруйної речовини, око промивають водою. Струменем води спочатку промивають заплющені очі, після чого великим і вказівним пальцями розтуляють повіки і спрямовують струмінь води від скроні до носа. Якщо повіки злипаються та гнояться, очі промивають антисептичним розчином. Час промивання залежить від характеру та кількості речовини, що потрапила в око, в середньому 2–10 хв.

Змащування глоткового кільця і мигдалин. Чайною ложкою натискують на корінь язика (не дуже, інакше це викликає блювоту), а в цей час паличкою з намотаною та просоченою потрібним розчином ватою іншою рукою швидко змащують горло.

Клізма — введення в нижню ділянку товстого кишечнику різних рідин із лікувальною й діагностичною метою. Клізми бувають очисні, сифонні, живильні, лікувальні та краплинні (див. також Рідкі ліки для зовнішнього застосування). Щоб поставити клізму, слід користуватися кухлем Есмарха (скляний, емальований, гумовий резервуар ємністю 1–2 л). Очисні клізми застосовують для очищення нижнього відділу кишечнику від калових мас і газів при затримці випорожнення, для підготовки до рентгенологічного дослідження шлунка, кишечнику, нирок, перед операціями, перед уведенням лікувальних клізм. Хворого кладуть на тапчан, ближче до краю, на лівий бік із зігнутими й підтягнутими до живота ногами. Якщо пацієнт не може рухатися, його кладуть на спину. Бажано, щоб хворий утримував воду протягом 10 хв. Для цього він повинен лежати на спині й глибоко дихати. У тих випадках, коли звичайні очисні клізми не дають ефекту (при кишковій непрохідності), а також для видалення з кишечнику продуктів бродіння, гниття, при отруєнні та для видалення газів найкращим способом промивання кишечнику є сифонний метод. Для сифонної клізми необхідні простерилізована трубка довжиною 100–120 см і діаметром 1,5 см з одягненою на зовнішній кінець лійкою, що вміщує близько 0,5 л рідини, ємність, 10–12 л дезінфекційної рідини (слабкий розчин калію перманганату, розчин натрію гідрокарбонату) чи кип’яченої води, підігрітої до 38 °С, а також відро для зливання води. Хворого кладуть на лівий бік або на спину, під сідниці підкладають клейонку, а біля ліжка ставлять відро для зливання та ємність із рідиною. Кінець трубки, що вводиться в пряму кишку, добре змащують вазеліном і просувають у пряму кишку на 10–12 см. Лійку, поступово наповнюють рідиною, піднімають над тілом на висоту 1 м. Вода починає переходити в кишечник. Як тільки рівень спадної води досягне звуження лійки, останню опускають над тазом, не перевертаючи доти, поки вода з кишечнику не заповнить лійку. Весь цей вміст виливають у таз, знову наповнюють лійку водою, повторюючи процедуру кілька разів (поки не припиниться відходження газів і в лійку не буде надходити чиста вода). Гіпертонічні клізми викликають позиви до дефекації без різкої перистальтики кишечнику. Зазвичай використовують 5–10% розчин хлориду натрію, 20–30% розчин сульфату магнію чи сульфату натрію. У пряму кишку вводять 100–200 мл теплого розчину за допомогою гумового балона — «груші». Масляні клізми застосовують при стійких запорах. Для однієї клізми беруть 50–100 мл підігрітої до 37–38 °С соняшникової, маслинової, конопельної чи вазелінової олії. Вводять олію зазвичай за допомогою гумового балона, шприца чи катетера, просуваючи його в пряму кишку на 10 см. Олія розтікається по стінці кишки, обволікає кал, розслаблює кишкову мускулатуру і сприяє виведенню калу. Хворий повинен лежати 10–15 хв, щоб олія не витікала. Якщо введення ЛП через рот неможливе або протипоказане, можна вводити їх через пряму кишку, де вони всмоктуються і через гемороїдальні вени швидко потрапляють у кров, минаючи печінку. Лікувальні клізми поділяють на клізми місцевої та загальної дії. Перші застосовують при запальних процесах у товстому кишечнику, а другі — для введення в організм лікарських або поживних речовин. За 30–40 хв до лікувальної клізми ставлять очисну і після спорожнення кишечнику вводять ліки. Лікувальні клізми в основному є мікроклізмами, оскільки їхній вміст не повинен перевищувати 50–100 мл. Температура розчину ЛП має бути не менше 40 °С, оскільки при більш низькій температурі виникають позиви до дефекації і ліки не встигають усмоктатися. Розсовуючи лівою рукою сідниці, правою обертальними рухами вводять змащений стерильною вазеліновою олією катетер на 10–12 см у пряму кишку. Потім з’єднують катетер зі шприцом чи балончиком, в якому знаходиться розчин, і повільно видавлюють цей розчин у катетер малими порціями під невеликим тиском. Найчастіше мікроклізмами вводять знеболювальні, заспокійливі та снодійні ЛП. Крохмальні клізми, які чинять зм’якшувальну дію, застосовують для зменшення перистальтики при гострому коліті. Для цього 5 г крохмалю розводять у 100 мл прохолодної води і, розмішуючи, поступово додають 100 мл окропу. Потім розчин остуджують до 40 °С і вводять у пряму кишку. Хлоралгідратні клізми призначають при судомах і різкому збудженні. У 25 мл дистильованої води розводять 1 г хлоралгідрату, для зменшення подразливої дії додають 25 мл крохмального розчину. Краплинні клізми застосовують для компенсації втрат крові та рідини. Зазвичай крапельно вводять ізотонічний розчин хлориду натрію з додаванням 5% глюкози. Для краплинної клізми користуються тими самими приладами, що й для очисної, тільки в гумову трубку, що з’єднує наконечник з кухлем Есмарха, вставляють крапельницю із затискачем. Останній загвинчують таким чином, щоб рідина з трубки надходила в пряму кишку не струменем, а краплями. За 1 добу можна ввести краплинним способом до 3 л рідини. Кухоль із розчином підвішують на висоту 1 м над рівнем ліжка. Розчин, що вводиться, повинен мати температуру 40–42 °С.

Спринцювання — метод промивання піхви з лікувальною метою водою чи водними розчинами діючих речовин. При цьому відбувається механічне вимивання вмісту піхви. Залежно від діючої речовини можна чинити припікальний, в’яжучий тонізуючий й дезінфекційний вплив на слизову оболонку піхви. Не рекомендується спринцювання у жінок у другій половині вагітності й у післяпологовий період. Для спринцювання готують 2 л води або лікувального розчину відповідної температури, кухоль Есмарха і піхвовий наконечник, судно і підкладну клейонку. Найчастіше використовують слабкий розчин перманганату калію, ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин натрію гідрокарбонату.

Катетеризація сечового міхура — введення катетера в сечовий міхур. Катетеризацію проводять для виведення з міхура сечі з лікувальною і діагностичною метою, а також для промивання сечового міхура. Катетеризація потребує особливої обережності, щоб не занести в сечовий міхур інфекцію. Для катетеризації використовують м’які (еластична гумова трубка довжиною 25–30 см і діаметром від 0,33 до 10 мм) і тверді катетери. До застосування катетери кип’ятять протягом 10–15 хв. Уведення катетера жінці. Перед процедурою миють руки з милом теплою водою, а нігтеві фаланги протирають спиртом та одягають гумові стерильні рукавички. Жінок попередньо підмивають або спринцюють. Хвору жінку кладуть на спину з напівзігнутими в колінах і розведеними ногами. Лівою рукою розсовують статеві губи, а правою зверху у бік заднього проходу ретельно протирають зовнішні статеві органи й отвір сечовипускального каналу дезінфекційним розчином. Потім пінцетом беруть катетер, политий стерильною вазеліновою олією, і обережно вводять його в отвір сечовипускального каналу. Поява сечі із зовнішнього отвору катетера вказує на те, що він потрапив у сечовий міхур. Уведення катетера чоловікам значно складніше, оскільки сечовипускальний канал має довжину 22–25 см і два фізіологічних звуження, що створює перешкоди для проходження катетера. Хворий під час катетеризації лежить на спині із злегка зігнутими в колінах і розведеними ногами. У ліву руку беруть статевий член і ретельно протирають його голівку, крайню плоть і отвір уретри ватою, змоченою антисептиком. Потім лівою рукою розсовують губки зовнішнього отвору уретри, а правою рукою вводять м’який катетер, попередньо политий стерильною рослинною або вазеліновою олією. Як тільки катетер увійде в сечовий міхур, з’являється сеча.

Водолікування — це застосування води у вигляді загальних і місцевих ванн, душу, обтирань, обливань, компресів тощо з метою лікування та профілактики простудних захворювань, загострень, хронічних, запальних процесів. Завдяки ефективності, простоті та загальнодоступності водні процедури стали одним із кращих природних оздоровчих чинників. Водолікування активізує захисні сили організму, запобігаючи виникненню захворювань.

Зігрівальний компрес. Тепло, що виникає під впливом компресу, викликає приплив крові, прискорює обмін речовин і знижує чутливість шкіри. Зігрівальний матеріал, що використовується для компресу, складається з 3 шарів: нижній — змочена діючою речовиною марля, складена в кілька шарів, або бавовняна тканина; середній — непромокальний матеріал дещо більших розмірів; верхній — товстий шар вати, за розміром більший, ніж два попередніх шари. Компрес прибинтовують до тіла. Тривалість процедури — 6–10 год.

Грілка застосовується для розсмоктування запальних процесів, зігрівання тіла і як болезаспокійливий засіб. Грілки бувають гумові й електричні. Гумова грілка — це резервуар ємністю 1–1,5 л із пробкою, яка щільно загвинчується. Необхідно перевіряти ступінь нагрівання шкіри під грілкою. Для запобігання пігментації можна змастити шкіру під грілкою вазеліном або жиром. Грілку тримають до остигання.

Лікувальні ванни. У ванні має бути стільки води, щоб тіло та кінцівки були повністю занурені в ній. Тривалість ванни — 8–12 хв. Після ванни рекомендують полежати 15–20 хв. Залежно від температури ванни поділяються на холодні (до 20 °С), прохолодні (20–33 °С), близькі до температури тіла та гарячі (40–42 °С). Холодні та прохолодні ванни виявляють тонізуючу дію, стимулюють функції серцево-судинної та нервової систем, підвищують обмін речовин. Теплі ванни зменшують біль, знімають м’язове напруження, заспокоюють нервову систему, покращують сон. Гарячі ванни підвищують обмін речовин, виявляють релаксуючу дію.

Обгортання. Для швидкого зниження температури тіла роблять охолоджувальні обгортання. Для цього бавовняну тканину добре змочують водою 18–20 °С. Через 10–15 хв, коли тканина нагріється, процедуру повторюють. При температурі нижче за 39 °С обгортання припиняють. Якщо температура не знижується, обгортання повторюють 3–4 рази. Місцеве холодне обгортання застосовують при носових та інших кровотечах, а також при підвищеній температурі тіла. Обгортання не може тривати довше 1 год. Гірчичне обгортання проводять на грудній ділянці при запаленні легень, бронхіті, плевриті. Для приготування гірчичного обгортання в миску кладуть 2 столові ложки гірчичного порошку і заливають склянкою гарячої води. Бавовняну тканину змочують у розчині гірчиці, віджимають і розкладають на іншій, більш товстій тканині. Обидва клапті обгортають навколо грудної клітки. Тканину, змочену розчином гірчиці, прикладають до поверхні шкіри. Хворого укутують ковдрою. Процедура триває 5–15 хв.

Жамбекова А.К., Шилов В.Н. Справочник по уходу за больными. — М., 2008; Самура Б.А., Черных В.Ф., Киреев И.В., Самура Б.Б. Первая доврачебная помощь. — Х., 2004; A university course in pharmacokinetics: Textbook / B.B. Samura, B.A. Samura, V.F. Chenykh, et al. — Kharkiv, 2005; Baker R., Bass D., Kibel M.A. Complete First Aid. — New York, 2007.