Бруцельоз

Бруцельоз — інфекційне захворювання у людей, спричинене мікроорганізмами роду Brucella, яке передається контактним шляхом від тварин-носіїв збудника (великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, кролів, оленів) чи їх інфікованими продуктами або тканинами. Хвороба має схильність до хронічного рецидивного перебігу з переважним ураженням органів руху та опори, нервової і сечостатевої систем організму.

Збудники бруцельозу мають кулясту або паличкоподібну форму, дуже малі (0,5–0,6мкм), нерухливі, спор не утворюють, грамнегативі. Утворюють ендотоксин, мають значну гіалуронідазну активність, що зумовлює їх високу інвазивність, здатні проникати крізь непошкоджену шкіру і слизову оболонку. Біохімічна активність їх незначна, вони є внутрішньоклітинними паразитами. Добре переносять низьку температуру, під час кип’ятіння швидко гинуть, дуже чутливі до дезінфекційних засобів. Досить стійкі та життєздатні у зовнішньому середовищі. У водопровідній воді можуть зберігатися протягом 80 днів, у сирому молоці — близько 40 днів, у бринзі — до 60 днів, у сирому м’ясі хворих тварин — близько 3 міс, у вовні — 3–4 міс.

Від однієї людини до іншої Бруцельоз не передається, організм людини — епідеміологічний тупик. Інфікування людини відбувається переважно аліментарним шляхом, рідше контактним або аерогенним. Ці механізми передачі інфекції діють у разі контакту з хворими тваринами та їх виділеннями (сечею, калом), з м’ясом, молоком, вовною, шкірою та іншою сировиною, при наданні допомоги під час пологів хворим тваринам, при вживанні в їжу некип’яченого молока і сирих молочних продуктів, а також м’яса, при вдиханні частинок пилу під час стриження хворих овець або прибирання приміщень.

Для бруцельоза типова весняно-літня сезонність, що пов’язано з масовим отеленням (домінує контактний шлях зараження) і періодом максимальної лактації у тварин (переважно аліментарний шлях зараження). Бруцели, які проникають в організм крізь слизову оболонку або шкіру, з течією лімфи потрапляють у регіонарні лімфатичні вузли, де фагоцитуються. Внаслідок незавершення фагоцитозу утворюються бруцельозні мікровогнища. Звідти бруцели можуть попадати у кровоносне русло. З течією крові мікроорганізми потрапляють в органи ретикулоендотеліальної системи (печінку, селезінку, кістковий мозок). Там вони перебувають тривалий час, а потім знову потрапляють у кров.

При руйнуванні бруцел вивільнюється ендотоксин, що зумовлює інтоксикацію. Інкубаційний період становить 1–3 тиж. Симптоматика хвороби дуже різноманітна. Найчастіше починається гостро: температура тіла підвищується до 39–40 °С, з’являються озноб, загальна слабкість, значна пітливість, різкий біль у м’язах та суглобах, характерне ураження нервової системи та кістково-суглобового апарату, кровоносних судин, можуть бути психічні порушення. Рідше хвороба починається поступово: з’являється втомлюваність, розлади сну, підвищена дратівливість, головний біль, біль у м’язах та суглобах, знижується апетит, температура тіла підвищується до 37,137,3 °С. Хвороба іноді триває 1–2 роки. Стійкі залишкові явища призводять до інвалідності, а у вагітних — до викидня. Матеріалом для дослідження в мікробіологічній діагностиці є кров, жовч, виділення з піхви, цереброспінальна рідина, сеча, мокротиння. Основними є бактеріологічний та серологічний методи. Застосовують серологічні реакції: аглютинації, непрямої гемаглютинації, зв’язування комплементу, імунофлюоресценції. Для діагностики бруцельозу використовують внутрішньошкірну алергічну пробу Бюрне.

Комплексне лікування передбачає застосування антибіотиків, протизапальних, десенсибілізувальних, загальностимулювальних і симптоматичних препаратів, фізіотерапії. Тривала бактеріємія і внутрішньоклітинна локалізація бруцел потребують тривалого, безперервного введення антибактеріальних препаратів у достатній добовій дозі. Сучасна методика лікування хворих на бруцельоз ґрунтується на 3–6 схемах 10-денних курсів антибіотикотерапії. Застосовують тетрациклін, левоміцетин, бактрим, доксациклін, рифампіцин, метациклін. У разі тяжкого перебігу гострого бруцельозу зі значною інтоксикацією, гіпертермією показане призначення глюкокортикоїдів. Хворим на підгострий і хронічний Бруцельоз з ураженням органів руху та опори та периферичної нервової системи призначають НПЗП, знеболювальні та інші засоби (анальгін, ацетилсаліцилову кислоту, індометацин, бутадіон, делагіл, бруфен). Застосовують антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, піпольфен), імуномодулятори (левамізол та ін.). При значних ураженнях суглобів призначають місцеві фізіотерапевтичні процедури (іонофорез, УЗ, УВЧ, парафінові аплікації). Для закріплення ефекту застосовують бальнеотерапію.

Профілактика бруцельозу складається з комплексу ветеринарних, господарських і санітарно-медичних заходів, спрямованих на усунення інфекції серед сільськогосподарських тварин і знезараження продуктів тваринництва. Щоб запобігти бруцельозу у людей, проводять знезаражування молока кип’ятінням або пастеризацією. Продукти, приготовлені з сирого молока, перед вживанням витримують протягом певного терміну (бринзу — 2 міс, тверді сири — не менше 3 міс). До роботи з інфікованими тваринами та обробки їх сировини допускаються особи, вакциновані проти бруцельозу. Застосовують захисний одяг (гумові рукавички, комбінезон, халат, гумові чоботи, респіратор, захисні окуляри та ін.) і дезінфекційні речовини (розчин лізолу, хлораміну). Специфічну профілактику проводять живою бруцельозною вакциною. Щеплення роблять за спеціальними інструкціями. Імунітет зберігається протягом 1–2 років. Вакцинацію людей проти бруцельозу проводять в ендемічних на бруцельоз районах.

Бусол В.А. Бруцеллез сельскохозяйственных животных. — К., 1991; Краткая медицинская энциклопедия / Под ред. В.И. Покровского. — М., 2001; Словник з мікробіології, вірусології, імунології та інфекційних захворюваннь / За ред. проф. Г.Г. Палія. — Вінниця, 1995.


Інші статті автора