БРОНХІАЛЬНА АСТМА

БРОНХІАЛЬНА АСТМА (грец. asthma — ядуха, утруднене дихання) — хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, що характеризується гіперреактивністю бронхів, їх зворотною обструкцією з клінічними проявами повторюваних епізодів свистячих хрипів, задишки, відчуття стиснення в грудях і кашлю, особливо вночі або вранці. Захворювання може виникати у людей будь-якого віку, часто у дітей до 10 років, а також у осіб віком 20–40 років. Чоловіки страждають дещо частіше.

Виділяють дві основні форми Б.а.: інфекційно-алергічну та неінфекційно-алергічну. Б.а. розвивається в результаті підвищеної чутливості (чи сенсибілізації) організму до різних алергенів. Алергени можуть потрапляти в організм із зовнішнього середовища (екзо- і гетероалергени) і виникати в самому організмі (ендо- або аутоалергени). До першої групи алергенів відносять інфекційні та неінфекційні. Інфекційні алергени: бактерії, віруси, гриби (плісень), гельмінти, найпростіші. Неінфекційні: рослинного походження (пилкові) — найчастіше потрапляють через дихальні шляхи; промислового походження (пестициди, полімери, бавовняний і вовняний пил та ін.); тваринного походження (шерсть собак, кішок, пух птахів); деякі комахи (кліщі, метелики, жуки, клопи, таргани, мухи та ін.); побутові (кімнатний пил); харчові (риба, раки, яйця, молоко, шоколад, цибуля та ін.); ЛП (антибіотики, сульфаніламіди, новокаїн та ін.). Неінфекційні алергени можуть проникати в організм різними шляхами: інгаляційним (пил, продукти хімічного виробництва, частки тіл комах тощо), ентеральним (сироватки крові, вакцини, ЛЗ). У розвитку Б.а. також значну роль відіграють порушення ЦНС та ендокринної системи (зокрема, надниркових залоз). Нервові перенапруження, сильні хвилювання, переляк нерідко служать своєрідним поштовхом для нападу Б.а.

Основними симптомами захворювання є напади ядухи, які частіше виникають вночі. Типовий напад починається з відчуття закладеності в носі, кашлю, стиснення дихання. Вдих і особливо видих увесь час утруднюються. Спостерігається напруження м’язів черевного преса, драбинчастих, грудних, грудино-ключично-соскоподібних. Хворий знаходиться у вимушеному положенні — сидить, спираючись на руки, фіксуючи плечовий пояс. Часто відзначається ціаноз губ, щік, кінчика носа. При перкусії легень вислуховується короткий, нерідко з тимпанічним відтінком перкуторний звук, а при аускультації — сухі свистячі хрипи. Пульс прискорений, температура тіла нормальна, іноді може підвищуватися до 38–39 °С. Тривалість нападу різна: він може закінчитися швидким відхаркуванням в’язкого слизового мокротиння сірого кольору, однак у деяких хворих спостерігається повільніше зменшення задишки. Іноді розвивається астматичний стан, при якому напад не проходить протягом багатьох годин, днів, рідше тижнів, або після короткої перерви починається новий напад. Астматичний стан може призвести до смерті. За тяжкістю перебігу виділяють 4 ступені: 1-й ступінь — інтермітуюча Б.а. Проявляється короткочасними епізодами кашлю, нападоподібною задишкою і свистячими хрипами. Показники функції зовнішнього дихання поза загостренням знаходяться в межах фізіологічної норми. 2-й ступінь — легка персистуюча Б.а. Симптоми проявляються не щодня; знижується фізична активність і якість сну; можливий розвиток кашльового варіанту Б.а. 3-й ступінь — персистуюча Б.а. середньої тяжкості. Симптоми проявляються щодня, 1 раз на тиждень. Виникають нічні напади ядухи. 4-й ступінь — тяжка персистуюча Б.а. Щоденні клінічні прояви хвороби, часті тяжкі загострення; нічні напади ядухи; фізична активність хворих знижена, незважаючи на проведену терапію.

На сьогодні не існує єдиного комплексу лікувальних заходів для усіх хворих на Б.а. Лікування має бути чітко індивідуальним і ґрунтуватися на діагностичних формах захворювання в кожному конкретному випадку. Терапію Б.а. починають відповідно до ступеня тяжкості захворювання. Короткий курс преднізолону можна провести при загостренні Б.а. на будь-якому ступені. 1-й ступінь — інтермітуюча Б.а. Рекомендовано призначати бронходилататори за потребою. Інгаляції агоністів β2-адренорецепторів короткої дії за потребою (але не більше 1 разу на день) щодня. 2-й ступінь — легка персистуюча Б.а. Базисна терапія: інгаляційні глюкокортикоїди (беклометазон 200–500 мкг, будесонід 100–250 мкг, флутиказону пропіонат 100–200 мкг) за 1–2 прийоми. Альтернативне лікування: пролонговані препарати теофіліну, блокаторів лейкотрієнових рецепторів. Однак їх ефективність поступається інгаляційним глюкокортикоїдам. Інгаляція агоністів β-адренорецепторів короткої дії за потребою, не перевищуючи 3–4 інгаляцій на день. 3-й ступінь — персистуюча Б.а. середнього ступеня тяжкості. Хворі потребують щоденного прийому інгаляційних глюкокортикоїдів, а в окремих випадках — мегадоз до 2000 мкг/добу або інгаляційних глюкокортикоїдів у стандартних дозах в комбінації з агоністами β2-адренорецепторів тривалої дії, або з пролонгованим препаратом теофіліну. Інгаляційна терапія розбивається на 2 прийоми. Інгаляція агоністів β-адренорецепторів короткої дії за потребою, але не більше 3–4 разів на день. 4-й ступінь — тяжка персистуюча Б.а. Хворі потребують складної комбінованої терапії. Інгаляційні глюкокортикоїди призначають у високих дозах у комбінації з пролонгованими агоністами β2-адренорецепторів. Комбінації інгаляційних глюкокортикоїдів з пролонгованими препаратами теофіліну, блокаторами лейкотрієнових рецепторів не такі ефективні. Ефект може бути посилений метотрексатом, циклоспорином і препаратами золота (внутрішньо).

Справочник-путеводитель практического врача. 2000 болезней от А до Я / Под ред. И.Н. Денисова, Ю.Л. Шевченко. — М., 2003; Терапевтический справочник Вашингтонского университета / Под ред. Ч. Кери, Х. Ли, К. Велтье. — М., 2000; Федеральное руководство по использованию лекарственных средств (формулярная система).– М., 2003. — Вып. 4.