БІОГЕОЦЕНОЗ (грец. bios — життя + gē — земля + koinos — загальний, спільний) — історично сформований взаємозумовлений комплекс живих і неживих компонентів певної ділянки земної поверхні, пов’язаних між собою обміном речовин та енергії. Термін Б. запропонував російський учений В.М. Сукачов у 1940 р. Сукупність живих компонентів Б. становить біоценоз, неживих — біотоп. Б. можуть бути наземними та водними. Межі Б. збігаються з межами фітоценозів. Кожному Б. властиві однорідність структури, складу компонентів, а також певний характер матеріально-енергетичного обміну між ними. Найважливіша роль у Б. належить продуцентам — зеленим рослинам (автотрофам), що створюють первинну органічну продукцію, підтримують у повітрі баланс кисню і вуглекислого газу, впливають на кругообіг води і на переміщення хімічних елементів у біосфері, а також визначають просторове розміщення тварин та мікроорганізмів. Гетеротрофів Б. поділяють на консументів (ті, що живляться іншими організмами або частинками органічної речовини) та редуцентів (переважно гриби і бактерії, які розкладають органічні речовини відмерлих організмів до неорганічних сполук), що завершують біологічний кругообіг речовин. У природі неживі компоненти Б. є джерелом енергії та первинних матеріалів (газів, води, мінеральних речовин). Б. властива стійкість і динамічність.
Біологічний словник. — К., 1986; Медична біологія / В.П. Пішак, Ю.І. Бажора, Ш.Б. Брагін та ін. / За ред. В.П. Пішака, Ю.І. Бажори. — Вінниця, 2004.