БАРБАРИС

БАРБАРИС, Berberіs L. (араб. beіberі — пелюстки, які мають форму раковини; berberіs — лат. назва рослини) — рід кущів або невеликих дерев родини барбарисових (Berberіdaceae). Рід нараховує близько 500 видів, в Україні росте 2 види. Великий інтерес як лікарський і декоративний вид викликає найбільш розповсюджений вид — Б. звичайний — Berberіs vulgarіs L. (лат. vulgarіs — звичайний); рос. назва: барбарис обыкновенный; нар. назви: берберис, квасниця, кислянка, паклун, кислий терен. Дикорослий у Криму і на Кавказі. Широко культивується у всій лісовій і лісостеповій зонах. Листопадний, прямостоячий, розгалужений кущ 1,5–3,0 (рідко до 4–5) м завв. Коренева система стрижнева, могутня, розгалужена. Від стовщеної кореневої шийки відходять дерев’янисті багаторічні пагони (4–48 на одному кущі). Пагони гладкі, ребристі чи борознисті. Кора молодих пагонів сірувато-жовтувата, у перезимованих — сіра. Пагони з численними колючками листового походження. Колючки три- чи п’ятироздільні, рідше прості, до 2 см завд., міцні, на молодих пагонах ясно-коричневі, на старих — сірі. У пазухах листових колючок розташовані олистяні скорочені пагони (брахібласти), які несуть пучки листків. Листя тонке, перетинчасте, 3–5 см завд., 1–2 см завш., оберненояйцеподібне й видовжене, видовженояйцеподібне або овальнояйцеподібно-ланцетоподібне, клиновидно звужене в короткий (до 1 см завд.) черешок, тупе або загострене, по краях рівнозубчасте, війчастодрібнопилчасте. Листові пластинки зверху темно-зелені, з добре помітним сітчастим жилкуванням. Суцвіття — проста поникла 15–25-квіткова китиця 3–6 см завд. Квітки з подвійною оцвітиною 9–10 мм у діаметрі. Чашолистків 6–9, оберненояйцеподібних, при основі з двома нектарними залозками. Віночок із 6 жовтих пелюсток. Тичинок 6, розташованих у два кола. Маточка із сидячим рильцем і верхньою одногніздовою зав’яззю з одного плодолистика. Плід — соковита, ягодоподібна, 1–2-насінна однолистівка, 9–10 мм завд., видовженогрушоподібна, циліндрична, овальна чи яйцеподібна, від пурпурного до темно-червоного кольору. Насіння з ендоспермом, темно-коричневе, клиноподібне, дрібнозморшкувате 5–6 мм завд.

Як ЛРС використовують листя Б. звичайного — Folіa Berberіdіs і корені — Radіces Berberіdіs. Листя Б. звичайного заготовляють у фазу бутонізації та цвітіння; корені — навесні до розпускання бруньок або восени після дозрівання плодів. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях або у сушарках при температурі ≈40–50 °С.

Сировина Б. звичайного містить алкалоїди: берберин, оксиберберин, барбамін, холелітин, колумбамін, оксіакантин, пальмітин, леонтидин; катехіни, ефірну олію, пектини, цукри, вітаміни С, Е, К. Листя містить вітаміни С (до 120 мг%), Е, каротини, органічні кислоти. У плодах виявлені цукри — до 5%, органічні кислоти: лимонна, яблучна — 6–7%, винна; вітаміни. У коренях вміст алкалоїдів досягає 2–5%.

barbaris.eps

Берберин

Сировина Б. звичайного має протизапальну, жовчогінну, кровоспинну, в’яжучу, сечогінну, антимікробну, жарознижувальну, антиспазматичну і заспокійливу дію. Використовують при лікуванні гепатитів, холециститів, холангітів, жовчнокам’яної хвороби, циститів, пієлітів, нирковокам’яної хвороби, хронічних проносів, хронічних панкреатитів, ревматизму, подагри, остеохондрозу, ларингітів, трахеїтів, гінгівітів, при маткових кровотечах, а також для поліпшення апетиту. Б. звичайний заспокоює спрагу, подразнення шлунка і печінки, закріплює шлунок, поліпшує кровообіг, лікує геморой, добре зміцнює печінку, серце, шлунок з підвищеною кислотністю. Настій листя має протинудотну, діуретичну, протизапальну дію при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. З коренів одержують препарат берберину бісульфат жовчогінної дії. У медицині відома настойка листя, вона прискорює ритм і збільшує амплітуду серцевих скорочень, знижує АТ, прискорює згортання крові, викликає скорочення матки, зупиняє кровотечу, широко використовується в акушерсько-гінекологічній практиці при атонічних кровотечах та інших хворобах. Аналогічну дію мають препарати з коренів і кори. У народній медицині плоди Б. звичайного вживають при гіпертонії, а відвар кореня — при захворюванні печінки і жовчного міхура, в гомеопатії — для лікування порушеного обміну речовин, захворювань нирок, печінки, подагри, геморою. Плоди використовують у кондитерській та лікеро-горілчаній промисловості. Тверду, жовту, з бурим ядром деревину використовують для дрібних виробів і декоративних робіт. Зрілі плоди з галунами забарвлюють у рожевий колір вовну, льон і папір, корені — у жовтий колір вовну і шкіру.

У природі й культурі відомі численні різновиди і форми Б. звичайного. У Східному і Південному Закавказзі росте близький вид — Б. східний (B. densіflora Boіss. et Buhse, B. orіentalіs Schneіd.), який відрізняється жовто-брунатним кольором молодих пагонів, густими, багатоквітковими китицями, твердим листям, верхнє з яких — з цільними краями, нижнє — зубчасте. Б. грузинський — B. Іberіca Stev. et Buhse — характеризується червоно-брунатним кольором молодих пагонів, міцними колючками до 4 см завд., листям з цілими краями до 6 см завд., червоними видовженоциліндричними плодами із сизим нальотом. Б. амурський (B. amurensіs Rupr.) з Далекого Сходу, а також чорноплодні середньоазіатські види — Б. різноніжковий (B. heteropoda Schrenk) і Б. довгастий (B. oblonga (Regel) Schneіd.) — теж містять алкалоїди, у т.ч. берберин. Настойку листків Б. амурського вживають так само, як і настойку листків Б. звичайного. Плоди цих видів використовують для приготування морсів, карамелі, варення, желе, столового вина тощо.

Найдович Л.П., Трутнева Е.А., Толкачев О.Н., Васильева В.Д. Химический состав отечественных видов сем. Berberidaceae. Взаимосвязь химической структуры с фармакологической активностью // Фармация. — 1976. — № 4; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование Семейства Magnoliaceae-Lilmoniaceae. — Л., 1984; Цесько А.И. Фармакогностическое изучение барбариса обыкновенного. — М., 1973; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 1999.