БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА — сукупність банків, інститутів, кредитних установ і структурних механізмів, що діють у межах єдиного загальнодержавного фінансово-кредитного механізму. Іншими словами, Б.с. — це специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому. Банки є економічно самостійними юридичними особами та цілком незалежними від розподільчих та виконавчих органів державної влади у вирішенні питань, пов’язаних з їх оперативною діяльністю. Б.с. покликана виконувати такі функції: трансформаційну, створення платіжних засобів та регулювання грошової маси, забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку. Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати розмір грошових капіталів та фінансові ризики. Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що Б.с. оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це — ключова функція Б.с. В її реалізації беруть участь усі ланки системи. Вона стосується всіх напрямків банківської діяльності, насамперед, кредитної. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу всього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Розрізняють: централізовану однорівневу Б.с. (такою була Б.с. в СРСР, що складалась з Державного, Будівельного і Зовнішньоторговельного банків та сукупності ощадних кас); децентралізовану (Б.с. США, яку очолюють 12 резервних банків); дворівневу Б.с. (складається з центрального банку і комерційних банків).

У більшості розвинутих країн діє дворівнева Б.с., коли на першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все, забезпечення сталості національних грошей та забезпечення стійкості функціонування всієї Б.с. На другому рівні Б.с. знаходиться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. В зарубіжних країнах до комерційних належить лише частка банків другого рівня. Переважно це банки, що використовують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяють цілий спектр інших банків — кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

В Україні діє дворівнева Б.с.: Національний банк і комерційні банки різних видів і форм власності. Національний банк є центральним банком України, її емісійним центром.

Доцільність та ефективність використання позичкового капіталу на ФП визначається різницею між рівнем загальної економічної рентабельності підприємства і середньою розрахунковою ставкою банківського відсотка. Внаслідок того, що рівень рентабельності на більшості ФП недостатньо високий, практика залучення позичкового капіталу підприємствами фармацевтичної галузі на даному етапі недостатньо розвинута.

Андрушків Т.В. Банки як суб’єкти фінансових риків України: роль і перспективи // Банківська справа. — 2002 — № 2; Паламарчук В.О., Бойченко О.К., Банківська діяльність за умов перехідної економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. — 2001 — № 3; Савлук М.І. Вступ до банківської справи. — К., 2000.