ВОЛЯ

ВОЛЯ — свідома саморегуляція людиною поведінки і діяльності, регулююча функція мозку, яка полягає у здатності активно домагатися свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди. В. виконує взаємопов’язані функції — спонукальну та гальмівну, що проявляється у спрямуванні активності, її посиленні і, навпаки, у її стриманні. Поняття В. було спочатку введене для пояснення спонукання до дій, які здійснюються за особистими рішеннями людини, але не відповідають її бажанням. Потім воно стало використовуватися для пояснення можливості вільного вибору при конфлікті бажань людини, пов’язаного з постановкою проблем «свободи В.». Можливість довільно регулювати дії і психічні процеси, підпорядковуючи їх своїм свідомим рішенням, також пояснюється наявністю В., як і виявлення в діях людини таких якостей, як наполегливість, рішучість, витримка, сміливість тощо. Різноманітність усіх ситуацій, які потребують термінової вольової регуляції (подолання перешкод, спрямування дій на майбутнє, конфлікт мотивів, конфлікт між вимогами підпорядкування соціальним нормам і бажаннями, які є у людини, і т.п.), можна звести до трьох реальностей, в основі яких лежить необхідність поповнення дефіциту спонукання до дії при відсутності їх достатньої мотивації; вибору мотивів, цілей, видів дій при їх конфлікті; довільної регуляції зовнішніх і внутрішніх дій та психічних процесів. Як соціальне новоутворення психіки, зумовлене розвитком трудової діяльності, В. може бути представлена як система різних психічних процесів чи як особлива внутрішня дія, яка містить різноманітні зовнішні та внутрішні засоби. Участь мислення, уявлення, емоцій, мотивів тощо у вольовій регуляції призводила в історії науки до перебільшеної оцінки інтелектуальних процесів (інтелектуалістичні теорії В.) або афективних процесів (емоційні теорії В.). Були створені теорії, в яких В. трактується як первинна здатність душі. Вольова регуляція поведінки і дій є довільною регуляцією активності людини. Вона формується і розвивається під вливом контролю за його поведінкою з боку суспільства, а потім самоконтролю особистості. Вольова регуляція проявляється як особистісний рівень довільної регуляції, яка відрізняється тим, що рішення про вольову регуляцію виходить із особистості і при регуляції використовуються особистісні засоби. Одним із таких засобів особистісної регуляції є зміна смислу дій. Навмисна зміна смислу дій, що призводить до змін покликання, може досягатися через переоцінку значущості мотиву, залучення додаткових мотивів, передбачення і переживання наслідків дії, актуалізацію мотивів засобом уявної ситуації і т.п. Розвиток вольової регуляції пов’язаний насамперед із формуванням багатої мотиваційно-смислової сфери, стійкого світогляду і переконань людини, а також здатності до вольових зусиль в особливих ситуаціях. Розвиток такої здатності пов’язаний із переходом від зовнішніх способів змін смислу дій до внутрішніх.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.П. Ярошевского. — М., 1990.