ВОДА (лат. aqua) — окис водню, Н2О, найпростіша в звичайних умовах хімічна сполука водню з киснем (11,19% водню та 88,81% кисню за масою, мол. м. 18,0160), безбарвна рідина без запаху та смаку. В. — обов’язковий компонент практично всіх технологічних процесів; фармакологічно індиферентна, доступна, водночас у ній легко і швидко гідролізуються деякі речовини і розвиваються мікроорганізми; найзручніший з фізіологічного погляду розчинник для лікарських речовин, оскільки є основною складовою всіх секретів організму і водночас основним агентом, що транспортує поживні речовини та продукти обміну в організмі. При виробництві ліків як розчинник використовують В. очищену, В. для ін’єкцій та особливо чисту В. для ін’єкцій. В. очищена — безбарвна, прозора рідина без смаку та запаху; не повинна містити відновних речовин, нітратів, хлоридів, сульфатів, слідів та інших домішок (див. Вода демінералізована). В. для ін’єкцій повинна бути максимально хімічно очищеною, вільною від механічних домішок, апірогенною та стерильною, зі значенням рН 5,0–6,8; у ній необхідно контролювати наявність відновних речовин, вугільного ангідриду, нітратів, хлоридів, кальцію та важких металів. Особливо чиста В. для ін’єкцій є високоочищеною, вільною від механічних домішок, органічних та неорганічних речовин; використовується для виробництва імунобіологічних, бактерійних препаратів і деяких ін’єкційних розчинів. В. очищену і В. для ін’єкцій отримують дистиляцією, іонним обміном, електролізом, зворотним осмосом. Особливо чисту В. отримують методами мембранного розподілу за допомогою високопродуктивних колонних апаратів та термокомперсійних дистиляторів.
При одержанні екстракційних препаратів воду можна використовувати як екстрагент, оскільки вона добре проникає крізь клітинні оболонки, краще за інші розчинники розчиняє та витягує речовини (нелетка, незаймиста, вибухобезпечна), що цінується у виробництві. Однак В. як екстрагент має деякі недоліки: не розчиняє і не витягує гідрофобні речовини, не має антисептичних властивостей, що може викликати псування отриманого продукту; у водному середовищі ферменти можуть розщеплювати лікарські речовини.
В. в організмі — основне середовище, де відбувається обмін речовин, а також субстрат низки хімічних ферментативних реакцій. У процесі фотосинтезу В. разом з вуглекислим газом бере участь в утворенні органічних речовин і таким чином є матеріалом для створення живої матерії на Землі. В. забезпечує тургор тканин, перенесення поживних речовин і продуктів обміну, фізичну терморегуляцію та інші процеси життєдіяльності. У рідинах організму (лімфі, крові та ін.) міститься вільна В.; у тканинах тварин і рослин В. знаходяться у зв’язаному стані — вона не витікає при пошкодженні органа. В. здатна викликати набухання колоїдів, зв’язуватися з білками та іншими органічними речовинами, а також з іонами, що входять до складу клітин і тканин (гідратаційна В.). Молекули В., що містяться в клітинах, але не входять до складу гідратаційних оболонок іонів та молекул, утворюють імобільну В., яка легше за гідратаційну залучається до кругообігу в організмі. В. міститься в усіх рідинах і тканинах організму людини і становить понад 65% ваги. У В. розчиняються важливі для життєдіяльності організму органічні та неорганічні речовини. В. сприяє електростатичній дисоціації солей, кислот і лугів, які містяться в ній; виконує роль каталізатора різних процесів обміну речовин в організмі. Фізіологічна потреба людини у В. становить 3–6 л/добу. Значно більша кількість В. необхідна для санітарних і господарсько-побутових потреб. В. для споживання населенням має бути нешкідливою в епідеміологічному відношенні. Показники нешкідливості В. — загальна кількість бактерій і кількість кишкових паличок.
БСЭ. — М., 1975. — Т. 5; Чуєшов В.І., Хохлова Л.М., Ляпунова О.О. та ін. Промислова технологія ліків. — Х., 2003.