ВІТАМІННА НЕДОСТАТНІСТЬ

ВІТАМІННА НЕДОСТАТНІСТЬ — патологічний стан, зумовлений недостатньою кількістю в організмі окремого вітаміну або комплексу вітамінів.

Відомо, що більшість вітамінів в організмі людини не синтезується, окрім вітаміну К та біотину (вітамін Н) або синтезується в недостатній кількості (вітаміни В1, В2, В6, РР, D, фолат). Тому вітаміни мають надходити з їжею. Вміст вітамінів у продуктах значно нижчий, ніж основних нутрієнтів, та не перевищує, як правило, 10–100 мг/100 г продукту. В організмі вітаміни перебувають у складі ферментів, які прискорюють реакції обмінних процесів організму (більш властиво для водорозчинних вітамінів, таких як аскорбінова кислота, тіамін, рибофлавін, пантотенова кислота, піридоксин, ціанокобаламін) і беруть участь у процесі побудови та функціонування клітинних структур. Вітаміни необхідні людині для процесів росту, підтримки нормального кровотворення та статевої функції, нормальної діяльності нервової, серцево-судинної і травної систем, залоз внутрішньої секреції, функції зору та нормальних властивостей шкіри. Вітамінам належить також винятково важлива роль у забезпеченні адекватної імунної відповіді, у підтримці резистентності організму до інфекцій, токсичних агентів, радіоактивного випромінювання та інших несприятливих зовнішніх факторів. Відсутність або дефіцит вітамінів у раціонах харчування призводить до порушення обміну речовин, зниження працездатності та імунологічної реактивності організму. Підвищене психоемоційне навантаження, погіршення екологічної ситуації та якості питної води, порушення структури харчування, підвищений радіаційний фон, безконтрольне використання ліків — це перелік деяких факторів, які погіршують показники стану здоров’я населення і сприяють масовому дефіциту більшості вітамінів як у дорослого, так і у дитячого населення. Можна виділити три основні причини дефіциту вітамінів: недостатнє надходження вітамінів з їжею; порушення всмоктування та обміну вітамінів; підвищена потреба у вітамінах.

Розрізняють три стадії В.н. Перша — прегіповітаміноз, або субнормальна забезпеченість вітамінами. Інакше кажучи, дефіцит вітамінів на цій стадії підтверджується тільки лабораторними методами. Друга — гіповітаміноз, коли наявна специфічна клінічна картина недостатності того або іншого вітаміну. Третя — авітаміноз, крайній ступінь вітамінної недостатності або повне виснаження вітамінних ресурсів організму. Домінуючим фактором, який призводить до розвитку гіпо- та авітамінозів, є аліментарна недостатність вітамінів (низький вміст вітамінів у добовому раціоні харчування, втрати під час кулінарної обробки продуктів, дія антивітамінних факторів, наявність у продуктах харчування вітамінів у формі, що мало засвоюється, порушення оптимального співвідношення між окремими вітамінами, погіршення асиміляції вітамінів, пригнічення діяльності кишкової мікрофлори). Авітаміноз, тобто практично повна відсутність якогось вітаміну або декількох вітамінів в організмі, розвивається у теперішній час рідко. Під гіповітамінозами розуміють різке (але не повне) зниження запасів вітаміну в організмі, що викликає появу деяких нечітко виражених клінічних симптомів, нерідко загальних для різних видів гіповітамінозів (напр. зниження апетиту й працездатності, швидка втомлюваність тощо). Гіповітамінози виникають досить часто, у першу чергу в дітей, осіб літнього віку, вагітних. Для людини, яка займається спортом, тяжкою фізичною працею або має захворювання ШКТ, також характерний гіповітаміноз. Інтенсивне фізичне навантаження, особливі кліматичні умови, інфекційні захворювання, інтоксикації, захворювання внутрішніх органів та ендокринних залоз підвищують потребу організму у вітамінах. Часті застудні захворювання, перенесені операції, загострення хронічних захворювань також призводять до В.н. Субнормальна забезпеченість вітамінами являє собою доклінічну стадію дефіциту вітамінів, яка проявляється переважно порушеннями метаболічних та фізіологічних реакцій, у яких бере участь певний вітамін, а також окремими клінічними симптомами. Хоча субнормальна забезпеченість вітамінами не супроводжується вираженими клінічними порушеннями, вона значно знижує резистентність організму людини до дії інфекційних і токсичних факторів: знижує фізичну й розумову працездатність; уповільнює строки одужання хворих із різною патологією, у т.ч. з тяжкими травмами, опіками, післяопераційних хворих. Субнормальна забезпеченість вітамінами також сприяє загостренню хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів, ШКТ та жовчовивідної системи. Відмічають клінічні прояви недостатності того або іншого вітаміну. Вітамін А необхідний для росту і диференціювання тканин, впливає на функцію зору (гемералопія), регулює обмін вуглеводів, ліпідів, білків, нуклеїнових кислот, мінеральних солей, обмінні процеси у шкірі, слизових оболонках очей, дихальних і травних шляхів, підвищує опірність організму інфекціям, впливає на функцію біологічних мембран, ендокринних залоз та тканинне дихання. При гіповітамінозі А розвивається «куряча сліпота» (різке погіршення зору при сутінковому освітленні), ураження епітелію (сухість шкіри, фолікулярний гіперкератоз, фурункульоз, піодермії), дихальних шляхів (риніти, ларинготрахеїти, бронхіти), ШКТ (диспепсії, гастрити), сечовивідних шляхів (цистити, уретрити). Потреба у вітаміні А зростає при інфекційних захворюваннях, при роботі в шкідливих умовах (із хімічним подразненням шкіри і слизових оболонок), у осіб, чия діяльність пов’язана зі значною зоровою напругою. Нестача вітаміну D призводить до розм’якшення і деформації кісток, які несуть найбільше навантаження. У дітей розвивається рахіт. Нестача вітаміну Е — раннє старіння шкіри, невиношування вагітності (звичний аборт), м’язова слабкість, чоловіче безпліддя. Вітамін К бере участь у процесі згортання крові при кровотечах, тому при його нестачі розвивається підвищена кровоточивість. Цей вітамін також треба застосовувати у медичний практиці при дисбактеріозі кишечнику, тривалому лікуванні антибіотиками, що пригнічують мікрофлору ШКТ, який синтезує вітамін. Недостатність вітаміну В1 в організмі характеризується накопиченням недоокиснених продуктів, пригніченням біосинтезу ацетилхоліну, розвитком поліневриту. Виразкова хвороба, гепатити й цироз печінки, цукровий діабет, ожиріння, хронічні інтоксикації, робота в гарячих цехах — все це показання до прийому вітаміну В1. Гіповітаміноз В1 призводить до порушень розумової діяльності, депресії, поліневритів (оніміння, поколювання в кінцівках). Гіпо- та авітаміноз вітаміну В2 клінічно характеризуються порушеннями з боку ЦНС (дратівливість, сонливість, периферичні поліневрити). З боку шкіри і слизових оболонок недостатність вітаміну В2 характеризується себорейним дерматитом, ангулярним стоматитом, сухістю та ціанозом губ, рубцями на них, глоситом). Також недостатність вітаміну В2 може призвести до запалення очного яблука, світлобоязні, зниження гостроти зору, порушення гемопоезу. Інколи розвивається мікроцитарна гіпохромна анемія. Симптоми недостатності вітаміну РР проявляються у погіршенні стану шкіри та роботи ШКТ, зниженні апетиту, дратівливості, запамороченні, порушенні обміну глюкози. При недостатньому надходженні вітаміну В6 розвиваються м’язові посмикування, запалення шкіри навколо очей, утворення каменів у нирках. Симптоми недостатності фолієвої кислоти — червоний язик, діарея, анемія. Показання до застосування вітаміну В12 — анемії, радикуліти і периферичні поліневрити, імунодефіцитні стани, гастрити, пептичні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. При вираженому дефіциті вітаміну С розвивається цинга: кровоточивість ясен, ламкість судин, легкість утворення синців, носові кровотечі.

Потреба організму у вітамінах найкраще задовольняється вживанням різноманітної їжі. Якщо неможливо нормалізувати В.н. аліментарним шляхом, необхідне призначення вітамінних препаратів. Доза, кратність прийому та термін застосування ЛП, які містять вітаміни, визначаються лікарем індивідуально для кожного хворого залежно від ступеня В.н.

Вороніна Л.М., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Біологічна хімія. — Х.,2000; Козярін І.П. Вітаміни та здоров’я // Ваше здоров’я. — 2005. — № 7 (757); Внутренние болезни. Полный справочник / Под ред. Ю.Ю. Елисеева. — М., 2005.


Інші статті автора