ВІКОВІ ЛІКИ

ВІКОВІ ЛІКИ — ліки, що використовуються для лікування захворювань дітей та осіб похилого віку. Чутливість до ліків змінюється з віком людини, у зв’язку з чим виділяють перинатальну фармакологію (дослідження особливостей впливу ЛП на плід від 24 тиж до пологів та новонародженого віком до 4 тиж), педіатричну фармакологію (вивчення особливостей дії ліків на дитячий організм) та геріатричну фармакологію (вивчення особливостей дії та застосування ліків в осіб похилого віку).

Процес всмоктування ліків у ШКТ дитини тісно пов’язаний зі ступенем морфологічних і функціональних змін травного каналу. На всмоктування ЛП у ШКТ впливає показник рН середовища шлунку, його наповнення та час випорожнення, функціонування жовчовидільної функції, ферментних систем і колонізації нормальної мікрофлори кишечнику. Ці чинники впливають на швидкість і повноту всмоктування і, як наслідок, на біодоступність ліків, яка у дітей раннього віку коливається у значному діапазоні і мало передбачувана. Дані про ректальне всмоктування ліків обмежені, проте відомо, що процес абсорбції таких препаратів, як діазепам, теофілін, фенобарбітал, не залежить від віку. При в/м введенні слід враховувати, що у дітей віком 7–10 днів усмоктування багатьох ліків відбувається значно повільніше, ніж у дітей місячного віку та старших дітей, а у недоношених новонароджених усмоктування із м’язів різко зменшено (напр. пеніциліну — у 4–6 разів). Якщо ЛП уводять інгаляційним шляхом, необхідно враховувати, що у новонароджених вони можуть легко пошкодити бронхи та альвеоли, спричинити гіперемію, подразнення слизових оболонок, набряк легень. При місцевому застосуванні ліків (шкіра, слизові оболонки) може виникнути токсична дія (борна кислота, резорцинол, глюкокортикоїди, аміноглікозиди), оскільки у немовляти шкіра має тонкий роговий шар, слабкорозвинуту жирову клітковину та виражене кровопостачання. Розподіл ліків у дитячому організмі має свої особливості (знижене зв’язування з білками крові, особливо у новонароджених (сульфаніламіди, ампіцилін, фенобарбітал, іміпрамін, фенілбутазон, дигоксин, саліцилова кислота); можливість зв’язування ЛП з клітинами крові, високий вміст ендогенних речовин (білірубіну, вільних жирних кислот, які конкурують із ЛП за зв’язок з білками), більш високий вміст води (особливо позаклітинної). Він відрізняється від розподілу ліків у дорослих і потребує корекції дози.

Для дітей різних вікових періодів характерна метаболічна незрілість ферментних систем печінки, які беруть участь у процесі біотрансформації різноманітних ЛП. Чим молодший організм, тим повільніше інактивуються в печінці різні ЛП (амідопірин, хлорамфенікол та ін.). У дітей молодшого віку видільна функція нирок розвинута недостатньо, що уповільнює виведення нирками багатьох ЛП (антибіотиків, сульфаніламідів, саліцилатів, стероїдів та ін.). Тубулярна реабсорбція препаратів у дітей дуже залежить від рН сечі. Внаслідок більш кислої реакції сечі в неонатальний період слід очікувати вищої швидкості реабсорбції слабких органічних кислот і нижчої — слабких органічних основ. Недостатня видільна функція нирок у дітей має негативне значення при отруєннях, що зумовлює тяжкість клінічної картини. Менша фільтраційна здатність нирок є причиною затримки в організмі багатьох ліків. Вплив ЛП на ЦНС у ранньому віці визначається різним ступенем морфологічної та функціональної зрілості структур мозку. Компенсаторні реакції новонароджених та дітей молодшого віку незначні, тому при використанні засобів інтенсивної терапії й реанімації у них швидко настає виснаження дихального і судинорухового центрів. Велике значення має підвищення проникності гематоенцефалічного бар’єру в дітей, що полегшує проникнення ЛП у мозок, де утворюються їх вищі концентрації. Це визначає значну токсичність таких ліків. При відсутності ваготропних ефектів застосування серцевих глікозидів у дітей віком 2,5–3 років є небезпечним. Слизова оболонка носа дітей, яка схильна до набряку, дуже багата на судини, що створює небезпеку резорбтивної дії при інтраназальному введенні таких препаратів, як нафтизин, галазолін та ін. Гіперчутливість до ЛП у них може спричиняти набряк гортані. Легені у маленьких дітей менш еластичні, в них легше виникають застійні явища, запальні процеси. Діти чутливіші до порушення водно-електролітного обміну, втрати рідини, білка, вуглеводів. У новонароджених порівняно з дітьми старшого віку слабший клітинний і гуморальний імунітет, недосконалі бар’єрні механізми, що зумовлює поширення й генералізацію інфекції, а також прояв багатьох негативних ефектів ЛП.

При старінні організму людини відбуваються зміни як фармакокінетики, так і фармакодинаміки ЛП. Для людей похилого віку характерна гіпокінезія шлунка і кишечнику. Усе це призводить до зниження евакуаторної здатності шлунка, уповільнення виведення в кишечник застосованих ЛП. Швидкість абсорбції ліків у ШКТ зумовлена атрофічними процесами в стінці шлунка. При старінні відмічають зменшення кількості альбумінів, з якими зв’язуються ЛП, унаслідок чого підвищується їх вільна фракція і зростає ризик прояву токсичних ефектів. Змінюється співвідношення м’язової та жирової тканини, а також загальний вміст води. Зменшуються маса і ємність паренхіматозних органів. Накопичення жиру в організмі можна розглядати як підвищення здатності організму до депонування ЛП та прояву токсичних ефектів. У процесі старіння організму людини в печінці спостерігається розвиток процесу вікової атрофії, змінюється кровообіг, знижуються білковоутворювальна та антитоксична функції, внаслідок чого збільшується T½ деяких ЛП. Перед призначенням пацієнтам літнього віку ЛП, які виводяться з організму головним чином нирками в незміненому вигляді чи у вигляді активних метаболітів, слід оцінювати елімінуючу функцію нирок. До таких препаратів належать: пеніциліни, серцеві глікозиди, аміноглікозиди, алопуринол, прокаїнамід, цефалоспорини, метилдопа, етамбутол та ін. Асортимент ліків, які використовують у терапії пацієнтів похилого віку, має бути обмеженим мінімально токсичними препаратами. (див. також Геріатрія, Геронтологія).

Безверхая И.С. Фармакокинетика при старении. — К., 1991; Бекетов А.И. Клиническая фармакология и фармакотерапия. — Симферополь, 2002; Грэхам-Смит Д.Г., Аронсон Дж.К. Оксфордский справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии. — М., 2000; Гусель В.А., Маркова И.В. Справочник педиатра по клинической фармакологии. — Л., 1989; Каркищенко Н.Н. Фармакологические основы терапии. — М., 1996.