ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ

ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ (лат. Venus, Veneris — богиня кохання) — інфекційні хвороби, об’єднані в одну групу за шляхом їх передачі — в основному статевим. На сьогодні цей термін практично не використовується. Замість нього у 1982 р. ВООЗ був запропонований термін «захворювання, що передаються статевим шляхом» (ЗПСШ), або Sexual Transmitted Diseases (STD). До групи ЗПСШ належать понад 20 нозологічних форм, серед яких класичні венеричні захворювання: сифіліс, гонорея, шанкроїд, венерична лімфогранульома, пахова гранульома; низка вірусних інфекцій: ВІЛ-інфекції, генітальний герпес, цитомегаловірусна інфекція, папіломавірусна інфекція (кондиломатоз); велика група урогенітальних інфекцій: хламідіоз, трихомоніаз, мікоплазмоз, гарднерельоз; тропічні трепонематози: фрамбезія, пінта, беджель; паразитози: лобковий педикульоз; багато інших захворювань: амебіаз, шигельоз, лямбліоз та ін. Слід мати на увазі, що передавання цих хвороб можливе не лише при статевому контакті, але й при проходженні плода через родові шляхи хворої матері, контактно-побутовим, трансплацентарним, гемотрансфузійним шляхами. Джерелом зараження можуть бути здоровий бактеріоносій, хвора людина, хвора (інфікована) мати, інфіковані предмети туалету. ЗПСШ належать до найбільш соціально значимих захворювань у зв’язку з їх поширенням і тяжкими наслідками як для організму хворого, так і для суспільства в цілому. За останні 3–5 років за деякими нозологічними формами збільшення кількості зареєстрованих випадків ЗПСШ у країнах СНД становить до 200% на рік. Ускладнення ЗПСШ призводять до порушення репродуктивного здоров’я жінок і чоловіків, тяжких уроджених захворювань у дітей, уражень внутрішніх органів хворого. До групи таких захворювань належать клінічно неоднорідні хвороби, об’єднані за епідеміологічними критеріями, для яких характерний переважно статевий шлях передавання інфекції при прямому контакті.

Особливості перебігу ЗПСШ на сучасному етапі: стерта клінічна картина; тривалий рецидивуючий перебіг; поява нових штамів збудників захворювань, стійких до традиційних ЛП; збільшення кількості випадків захворювання на ЗПСШ серед підлітків (17,5% усіх зареєстрованих випадків); ЗПСШ є біологічними кофакторами, що сприяють передачі ВІЛ-інфекції — епідеміологічний синергізм. Більшість відомих нині ЗПСШ виліковні. Найнадійнішим методом профілактики ЗПСШ, при яких статевий шлях передачі є основним, на сьогодні залишається бар’єрна контрацепція (презерватив) і препарати на зразок мірамістину, цидиполу, бензалконію хлориду тощо. Однак серед ЗПСШ існують такі, для яких характерне поширення в популяції, довічне носійство, тривалі латентні фази, можливість передачі повітряно-краплинним шляхом і серйозні ускладнення, спричинені інфекційними агентами. Це, насамперед, вірусні інфекції, що входять у першу десятку ЗПСШ у країнах СНД: генітальний герпес і папіломавірусні інфекції урогенітального тракту (гостра кондилома, ВІЛ-зумовлена неоплазія шийки матки). Як правило, перебіг більшості захворювань урогенітального тракту відбувається на фоні банальних бактеріальних або грибкових інфекцій; часто поєднуються декілька ЗПСШ і мають подібну клінічну картину. На сучасному етапі специфічне лікування ЗПСШ неможливе без точної лабораторної діагностики, на перший план виходять високоспецифічні діагностичні методи, що ґрунтуються на пошуку специфічної ДНК, що дозволяють однозначно ідентифікувати інфекційний агент. Необхідні подальші дослідження і пошук ефективних терапевтичних засобів та методик у зв’язку з епідеміологічною ситуацією із ЗПСШ, що склалася.

Задорожний Б.Я., Петров Б.Р. Довідник з дерматовенерології. — К., 1998; Многотомное руководство по дерматовенерологии / Под ред. С.T. Павлова. — М., 1959–1964. — Т. 1–3; Скрипкин Ю.Н., Селисский Г.Д., Федоров С.М., Хубиева Ф.В. Болезни кожи и инфекции, передаваемые половым путем: Справочник. — М., 2003; Соколова Т.В., Лопатина Ю.В. Паразитарные дерматозы: чесотка и клещевой дерматит. — М., 2003.