ЦУКРОЗНИЖУВАЛЬНІ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ

ЦУКРОЗНИЖУВАЛЬНІ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ — група препаратів, що знижують рівень глюкози в крові (див. Інсулін).

Речовину інсулін одержують із підшлункової залози свиней і великої рогатої худоби. Випускаються також напівсинтетичні препарати інсуліну, отримані внаслідок заміни амінокислот у молекулі інсуліну свиней, і рекомбінантний інсулін людини. Суть рекомбінантного методу полягає в тому, що фрагмент ДНК, який кодує утворення проінсуліну, вводиться в генний апарат кишкової палички і мікроорганізми, що при розподілі активно виробляють інсулін. За тривалістю дії інсуліни поділяють на препарати короткої, середньої тривалості й тривалої дії. Добову дозу і хронологію введення інсуліну протягом доби визначають відповідно до глікемічного профілю й рівня глюкозурії. Група Ц.л.п. представлена різними за хімічною будовою ЛП.

Препарати, що містять похідні сульфонілсечовини, поділяються на препарати I (карбутамід, толазамід тольбутамід, хлорпропамід) та II покоління (глібенкламід, гліклазид, гліпізид, гліквідон, глімепірид). Гіпоглікемічний ефект реалізується у двох напрямках: панкреатичним і позапанкреатичим. Клітинний панкреатичний механізм дії препаратів — стимуляція специфічних рецепторів сульфонілсечовини, що знаходяться на мембрані β-клітин підшлункової залози, які у свою чергу регулюють активність АТФ-чутливих К+ каналів (КАТФ). Унаслідок стимуляції КАТФ-канали закриваються, що призводить до деполяризації клітинної мембрани і відкриття Са++-каналів. Підвищення концентрації внутрішньоклітинного кальцію супроводжується посиленням секреції інсуліну.

Позапанкреатична (пряма та опосередкована) дія проявляється збільшенням кількості рецепторів до інсуліну і підвищенням їх чутливості; посиленням транспорту глюкози усередині клітин; підвищенням синтезу глікогену; гальмуванням глікогенолізу і неоглюкогенезу; пригніченням синтезу глюкагону. Показання до застосування — цукровий діабет II типу за наявності таких умов: недостатня ефективність застосування дієти; вік пацієнта — старший за 35 років; нормальна або надмірна маса тіла; інсулінотерапія не проводиться, коли доза виробленого інсуліну в організмі становить до 36–40 ОД/добу. Протипоказання до застосування: підвищена чутливість до цукрознижувальних похідних сульфонілсечовини чи інших сульфаніламідів; кетоацидоз; прекоматозний і коматозний стани; діабетична нефропатія II і III стадії (крім репаглініду та гліквідону); ниркова та печінкова недостатність; травми і хірургічні втручання; трофічні виразки, гангрена; гострий інфаркт міокарда та мозковий інсульт; тяжкі інфекційні захворювання; період вагітності та годування грудьми; виражені порушення функції щитоподібної та надниркової залоз.

Тіазолідинедіони (розиглітазон, троглітазон та ін.) підвищують чутливість тканин до інсуліну. Діють як агоністи на рецептори ядра клітини, що відіграє важливу роль у дії інсуліну в жировій та м’язовій тканині, печінці. Це призводить до збільшення надходження глюкози у клітину, зниження рівня глікемії як натщесерце, так і після прийому їжі.

Похідні карбомоїлбензойної кислоти (репаглінід) діють на власні рецептори β-клітин. Ефект аналогічний до похідних сульфонілсечовини.

Похідні фенілаланіну (натеглінід) підвищують чутливість тканин до інсуліну.

Механізм дії бігуанідів полягає в гальмуванні неоглюкогенезу; збільшенні споживання глюкози у м’язовій і жировій тканинах; збільшенні загальної кількості рецепторів до інсуліну; підвищенні зв’язування інсуліну з рецепторами; посиленні транспорту глюкози в клітину внаслідок активації білків — переносників глюкози; зменшенні всмоктування глюкози з травного тракту.

Показанням до застосування бігуанідів є цукровий діабет ІІ типу в осіб з ожирінням за відсутності протипоказань: діабетичного кетоацидозу; порушення функції нирок (креатинін сироватки крові ≥120–130 ммоль/л); подальшого в/в уведення рентгеноконтрастних засобів; уражень печінки; тяжких захворювань серцево-судинної та дихальної систем; виражених пізніх ускладнень діабету; похилого віку; тяжкого загального стану (при недостатньому харчуванні, дегідратації); вагітності; фолієво-, В12- і залізодефіцитних станів. Представником бігуанідів є метформін.

Інгібітори α-глюкозидази (акарбоза) — ферменти, які розщеплюють у кишечнику ді-, оліго- та полісахариди. Їх застосування призводить до уповільнення засвоювання вуглеводів з їжі. Препарат практично не всмоктується з кишечнику і не викликає гіпоглікемії.

Балаболкин М.И. Сахарный диабет. — М., 1994; Балаболкин М.И. Диабетология. — М., 2000; Балаболкин М.И., Клебанова Е., Креминская В.М. Дифференциальная диагностика и лечение эндокринных заболеваний: Руководство. — М., 2000; Дедов И.И., Мельниченко Г.А., Фадеев В.В. Эндокринология. — М., 2000.