ЖОВЧОГІННІ ПРЕПАРАТИ

ЖОВЧОГІННІ ПРЕПАРАТИ (лат. cholagoga) — ЛП, що активізують зовнішньосекреторну функцію печінки та збільшують виділення жовчі у дванадцятипалу кишку.

Ж.п. умовно поділяють на холеретики (Choleretica, Cholesecretica) — посилюють секрецію жовчі гепатоцитами, холекінетики (Cholagoga, Cholekinetica) — сприяють виділенню жовчі у кишечник та холелітолітики — сприяють глибокій зміні фізико-хімічних властивостей жовчі й розчиненню каменів у жовчному міхурі. Деякі Ж.п. одночасно посилюють утворення і виділення жовчі. Холеретичні препарати поділяються на справжні холеретики (впливають на секреторний механізм утворення жовчі) та гідрохолеретики (збільшують кількість жовчі головним чином через підвищення в ній вмісту води). До групи справжніх холеретиків слід віднести препарати, що містять жовчні кислоти, їх солі та жовч (дегідрохолева кислота, холензим, ліобіл, алохол та ін.), препарати рослинного походження (на основі квіток цмину піщаного, стовпчиків і приймочок кукурудзи; берберину сульфат, флакумін, конвафламін та ін.) і синтетичні препарати (осалмід, гідроксиметилнікотинамід, циквалон та ін.). До гідрохолеретиків належать мінеральні води, які виявляють жовчогінну дію (Нафтуся, Єсентуки № 17 та № 4, Слов’янська та ін.). Препарати, які містять жовч та жовчні кислоти, посилюють функціональну активність гепатоцитів, збільшують кількість жовчі, що секретується, та вміст у ній холатів (солей жовчних кислот), зменшують реабсорбцію компонентів жовчі у жовчовивідних шляхах. Підвищення вмісту холатів у жовчі приводить до збільшення її холато-холестеринового коефіцієнта, що запобігає випаданню холестерину в осад та утворенню жовчних каменів. Жовчні кислоти та їх солі створюють високий осмотичний градієнт між жовчю і кров’ю, що зумовлює осмотичну фільтрацію води та електролітів у жовчні капіляри. Ці препарати також збільшують перистальтику кишечнику, зменшують у ньому процеси бродіння та гниття. Жовчогінна дія жовчних кислот досить значна, але короткочасна, препарати діють протягом 1–3 год. Холеретики рослинного походження містять у собі ефірні олії, смоли, флавоноїди, фітостерини тощо. На сьогодні нараховують понад 100 рослин, препарати яких можна застосовувати як жовчогінні. Вони безпосередньо стимулюють метаболічні та синтетичні процеси у гепатоцитах, синтез жовчних кислот, холестерину, білірубіну та інших органічних сполук жовчі. Рослинні препарати, крім холеретичної дії, нормалізують та стимулюють секрецію шлунка, підшлункової залози, підвищують ферментативну активність шлункового соку, чинять протимікробну (пижмо, м’ята перцева), протизапальну (шипшина, цмин піщаний) дію, виявляють холеспазмолітичну (цмин піщаний, стовпчики з приймочками кукурудзи, м’ята перцева, холагол) та холекінетичну (пижмо, петрушка, барбарис) активність, зменшують в’язкість жовчі (цмин піщаний, стовпчики з приймочками кукурудзи) та збільшують вміст у ній хелатів (шипшина). Синтетичні Ж.п. — органічні кислоти, які після надходження до гепатоцитів із крові секретуються у жовч та дисоціюють з утворенням органічних аніонів. Висока концентрація аніонів створює осмотичний градієнт між жовчю та кров’ю, що зумовлює осмотичну фільтрацію в жовчні капіляри води та електролітів. Циквалон виділяється в жовч у вигляді глюкуронідів, які подібно до органічних аніонів посилюють синтез жовчі. Ж.п. виявляють значно більшу холеретичну дію порівняно з препаратами, які містять жовчні кислоти та жовч. Синтетичні холеретики не значно змінюють екскрецію у жовч холатів, холестерину та фосфоліпідів, за винятком гідроксиметилнікотинаміду, холеретична дія якого зумовлена не стільки збільшенням об’єму жовчі, що секретується, скільки підвищенням у ній вмісту солей жовчних кислот. Тривалість дії синтетичних Ж.п. становить 2–6 год. До синтетичних Ж.п. належать оксафенамід, циквалон, гідроксиметилнікотинамід та ін. Оксафенамід збільшує утворення жовчі (водного компонента), зменшуючи її в’язкість та вміст холестерину і білірубіну в крові. Препарат чинить також спазмолітичну дію (розслаблює гладкі м’язи жовчовивідних протоків). Гідроксиметилнікотинамід разом із жовчогінною виявляє протимікробну активність, циквалон — протизапальну дію. Мінеральні води збільшують кількість жовчі, що секретується, через водний компонент. Ефект мінеральних вод залежить від вмісту сульфатів натрію (жовчогінна дія) та магнію (холекінетична дія). Мінеральні солі після всмоктування в ШКТ виділяються у первинну жовч гепатоцитами, підвищують осмотичний тиск у жовчних капілярах, що сприяє збільшенню водної фази. Одночасно обмежується зворотне всмоктування води й електролітів у жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах. Це призводить до значного зниження в’язкості крові. Слід відзначити, що поряд із підвищенням водної фази жовчі мінеральні солі також сприяють розвитку колоїдної стабільності її компонентів (іони кальцію, утворюючи комплекси з жовчними кислотами, зменшують вірогідність виникнення важкорозчинного осаду). Збільшують секрецію жовчі (її водного компонента) також саліцилати, препарати валеріани.

Показаннями до застосування холеретиків є запальні та функціональні захворювання печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів у фазі спадаючого загострення або ремісії (хронічні гепатити, холецистит, холангіт та ін.). При цьому справжні холеретики можна також призначати пацієнтам із жовчнокам’яною хворобою. Гідрохолеретики цим хворим призначати не слід, оскільки вони поряд із холеретичною дією виявляють ще й холекінетичну. При інфекційних процесах у печінці або у жовчних шляхах Ж.п. застосовують разом із антисептичними та хіміотерапевтичними препаратами (антибіотиками, сульфаніламідами). Ж.п., які містять жовчні кислоти, застосовують також при тривалому дренуванні жовчних шляхів або при наявності фістули на жовчному міхурі. Вони нормалізують процес травлення, посилюють жовчовиділення, запобігають розвитку інфекції. Препарати, що містять жовч та жовчні кислоти, можуть служити засобами замісної терапії при ендогенній недостатності жовчних кислот (цироз печінки). При захворюваннях печінки та жовчних шляхів застосування Ж.п. часто комбінують із проносними засобами з метою усунення запору і пов’язаного з ним інтенсивного зворотного всмоктування у кров компонентів жовчі та різноманітних токсичних речовин із кишечнику. Такі Ж.п., як дехолін та дегідрохолева кислота, що чинять виражену діуретичну дію, доцільно призначати особам із цирозом печінки та іншими захворюваннями, які супроводжуються асцитом. У разі необхідності тривалого застосування холеретиків доцільно один препарат застосовувати не більше ніж 3 тиж, потім замінювати іншим.

Холекінетичні Ж.п. можуть діяти або шляхом стимуляції скорочення жовчного міхура та розслаблення сфінктера Оді (холекінетики), або шляхом зниження тонусу жовчного міхура, жовчовивідних шляхів та сфінктера Оді (холеспазмолітики). Холекінетики (магнію сульфат, ксиліт, сорбіт, маніт) подразнюють рецептори слизової оболонки кишечнику, що приводить до рефлекторного підсилення виділення у кров гормону холецистокініну, який стимулює скорочення гладких м’язів жовчного міхура і розслаблює сфінктер Оді. Завдяки постійному відтоку жовчі усувається її застій у протоках, зменшується всмоктування у кров, попереджується розвиток інфекційних ускладнень, утворення жовчних каменів та інтенсивність запального процесу. Холекінетики також нормалізують шлункову секрецію, чинять проносну та седативну дію.

Показаннями до застосування холекінетиків є гіпотонічна форма дискінезії жовчовивідних шляхів, дуоденальне зондування. До групи холеспазмолітиків належать М-холінолітики — атропіну гідрохлорид, платифіліну гідротартрат, гіосцину бутилбромід (розслаблюють гладкі м’язи жовчного міхура, жовчовивідних шляхів і сфінктера Оді завдяки блокаді М-холінорецеторів); спазмолітики міотропної дії — папаверину гідрохлорид, дротаверину гідрохлорид, мебеверину гідрохлорид тощо (сприяють накопиченню у клітинах гладких м’язів цАМФ і зниженню концентрації внутрішньоклітинного кальцію, що гальмує зв’язування актину з міозином та утворення актоміозинових комплексів; це досягається через пригнічення фосфодіестерази або активації аденілатциклази, або блокади аденозинових рецепторів); препарати рослинного походження — оліметин, холагол (чинять холеретичну і холекінетичну дію), нітрати — нітрогліцерин, нітросорбіт.

Показаннями до застосування холеспазмолітиків є гіперкінетична форма дискінезії жовчовивідних шляхів, жовчнокам’яної хвороби.

Як холелітолітичні препарати застосовують хенодезоксихолеву кислоту (Хенофальк) і урсодезоксихолеву кислоту (Урсофалькта ін.). Ці препарати пригнічують активність ферменту 3-гідрокси-3-метилглутарил КоА-редуктази, який контролює синтез холестерину. Пригнічення ферменту приводить до зменшення синтезу холестерину і жовчних кислот у жовчі, зменшення її літогенних властивостей, унаслідок чого холестерин не випадає в осад. При тривалому застосуванні препаратів створюються умови для розчинення невеликих холестеринових каменів. Урсодезоксихолева кислота трансформує холестерин у рідкокристалічну форму і стабілізує мембрани гепатоцитів. Холелітолітичні препарати призначають хворим на жовчнокам’яну хворобу при наявності холестеринових каменів малого розміру та як доповнення до хірургічного або ударнохвильового способів лікування холелітіазу.

Компендиум 2015 — лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко — К., 2015; Кукес В.Г. Клиническая фармакология. — М., 1999; Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2002. — Т. 1; Михайлов И.Б. Клиническая фармакология. — СПб, 2000; Регистр лекарственных средств России. Энциклопедия лекарств / Под ред. Г.Л. Вышковского. — М., 2003. — Т. 10, 11; Шевченко Ю.Л., Белоусов Ю.Б., Арзамасцев А.П. Большая Российская энциклопедия лекарственных средств. — М., 2002. — Т. 2.