ЦІННІ ПАПЕРИ

ЦІННІ ПАПЕРИ — грошові документи, що засвідчують права власності. Ними передбачається, як правило, виплата доходу у вигляді дивідендів (див. Дивіденд) або процентів, а також можливість передавання грошових та інших прав, які випливають із цих документів, іншим особам. Ц.п. можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава (див. Застава) для забезпечення платежів і кредитів. Забезпечення обороту фінансових ресурсів (див. Фінансові ресурси) на фондовому ринку України здійснюється через Ц.п., які поділяються на: пайові Ц.п., за якими емітент несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, або які засвідчують участь у статутному капіталі (див. Статутний капітал) і надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів і частини майна при ліквідації емітента; боргові Ц.п., за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента; похідні Ц.п., механізм обігу яких пов’язаний з пайовими, борговими Ц.п. та іншими фінансовими інструментами (див. Фінансові інструменти) чи правами щодо них. В Україні випускаються та перебувають в обігу такі види первинних Ц.п.: акції (див. Акція); облігації внутрішніх і місцевих позик; облігації підприємств (див. Облігація); казначейські зобов’язання держави; депозитні й ощадні сертифікати; векселі (див. Вексель). Первинні Ц.п. можуть бути іменними чи на пред’явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій та іншій матеріалізованій або нематеріалізованій формі (напр. записи на рахунках у системі електронного обігу паперів). Казначейські зобов’язання — це вид Ц.п. на пред’явника, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові — від 5 до 10 років; середньострокові — від 1 до 5 років; короткострокові — до 1 року. Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається КМУ, короткострокових казначейських зобов’язань — Міністерством фінансів. Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов’язань установлюється Міністерством фінансів, враховуючи час їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків Державного бюджету. Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво кредитної установи (банку-емітента) про депонування грошових коштів, яке підтверджує право власника на одержання після закінчення терміну суми депозиту і процентів за ним. Видаються такі депозитні сертифікати: строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Депозитні сертифікати призначені головним чином для господарських суб’єктів. Привабливість сертифікату полягає в тому, що він може бути переданий одним власником іншому, а ціна його на момент передавання залежить від місткості вторинного ринку Ц.п., терміну погашення сертифіката й поточної процентної ставки за фінансовими інструментами подібного класу. Ощадний сертифікат має той самий механізм дії, що й депозитний, але призначений для фізичних осіб. Вторинний Ц.п., що часто просто називається похідним, є будь-яким Ц.п., вартість якого одержана з певного іншого основного активу. Існує багато типів похідних Ц.п., але найбільш поширеними з них є опціони, ф’ючерси та варанти. Опціон — один із найпоширеніших фінансових інструментів ринкової економіки. В узагальненому вигляді опціон (право вибору) — контракт, укладений між двома інвесторами, один з яких виписує і продає опціон, а другий купує його і тим самим одержує право протягом обумовленого в опціоні терміну або купити за фіксованою ціною ф’ючерсний контракт, товар або іншу цінність у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або продати їх йому (опціон на продаж). Ф’ючерс — це типовий біржовий строковий контракт, купівля й продаж якого означають зобов’язання поставити або одержати зазначену в ньому кількість продукції за ціною, визначеною при укладенні угоди. Принцип полягає в тому, що первинний покупець укладає з виробником (або продавцем) типовий контракт з відповідною специфікацією на певну суму. При цьому контракт стає Ц.п. і може протягом усього строку дії перекуповуватися багато разів. На ф’ючерсному ринку розрізняють два головні види ф’ючерсних контрактів: товарні ф’ючерси, які базуються на купівлі-продажу товарів, і фінансові ф’ючерси, де базою є певні фінансові інструменти (депозити, облігації, валюта та ін.). Варант (повноваження, доручення) має два види призначення. По-перше, варант — Ц.п., який надає право купувати або продавати фіксовану суму фінансових інструментів протягом певного періоду. У найбільш типовому випадку власник варанта одержує можливість купити певну кількість акцій за фіксованою ціною протягом певного періоду. По-друге, варант — свідоцтво товарного складу про прийняття на зберігання певного товару. Варант є товаророзпорядним документом, який передається у вигляді індосамента (тобто передатного напису). Він використовується при продажу та заставі товару. Варант буває іменним та на пред’явника. Сьогодні у фармацевтичній галузі України найпоширенішими видами Ц.п. є акції та корпоративні облігації (див. Облігація).

Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних підприємств. — Х., 2001.