ЦІНА

ЦІНА — грошове вираження вартості товару. В основі Ц. — вартість, але рівень Ц. певного ЛП може відрізнятися від вартості під впливом факторів попиту та пропозиції монопольного ціноутворення та ін. Основні функції Ц.: облікова, розподільча, стимулювальна. Облікова функція Ц. полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, й корисної праці. Праця, яка перевищує цю величину у виробництві відновлюваних товарів, не визнається споживачами, а тому є зайвою. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати економічну ефективність виробництва, встановлювати оптимальне співвідношення між накопиченням і споживанням та інші пропозиції. Розподільча функція Ц. реалізується в процесі внутрішньої та міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості, передусім додаткової, здійснюється на користь підприємств, в яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів вища; у другому — через механізм переливання капіталів на користь галузей, які виробляють товари й послуги відповідно до індивідуальних, колективних і суспільних потреб. Це є причиною того, що структура роздрібної вартості ЛП у різних країнах відрізняється: Ц. виробника має найбільший відсоток у Швеції — 75%, при цьому торгові націнки оптових фірм — 3%, аптек — 22%. Середні показники має Україна: ціна виробника — 69%, оптові фірми — 12%, аптеки — 19%; у Росії ці показники становлять 64; 16 та 20% відповідно. Стимулювальна функція Ц. полягає в тиску ринкових Ц. на підприємців через механізм конкуренції, що змушує їх запроваджувати нову техніку, більш досконалі форми і методи організації виробництва та ін. Процес установлення Ц. на товар називається ціноутворенням. Ступінь обґрунтованості Ц. залежить від того, якою мірою в ній враховані ціноутворювальні фактори. На думку сучасних дослідників природи вартості, що розробили конвергентний підхід, за яким трудова теорія об’єднується з теорією граничної корисності, факторами впливу на ринкову Ц. ЛП є: витрати фармацевтичних організацій, їх прибуток та податки, попит та пропозиція, якість продукції, соціальні та міжнародні чинники. Різні підходи до організації національних систем охорони здоров’я та страхування, ціноутворення та оподаткування визначають значні розбіжності в оптових та роздрібних цінах на ті самі ЛП у різних країнах і, як наслідок, — різний рівень споживання ліків. Лише на європейському фармацевтичному ринку ціни варіюють більш ніж у 2 рази. З іншого боку, ЛП як соціально значущий товар мають суттєві особливості ціноутворення. Так, провідні американські фахівці з економіки фармації визначальними факторами в ціноутворенні вважають високу фармакотерапевтичну ефективність нового ЛП, рівень його вдосконалення порівняно з наявними аналогами, витрати на наукові дослідження. Встановлення Ц. відповідно до названих факторів дає можливість фірмі, яка випускає оригінальний ЛП, якщо не монополізувати, то контролювати значну частину ринку певної фармакотерапевтичної групи і встановлювати на нього монопольно високу ціну. На сучасному етапі головним джерелом прибутку (до 50%) великих фармацевтичних компаній є саме оригінальні патентовані препарати, значні обсяги продажу яких реалізують за монопольними цінами. Виробники фармацевтичної продукції повинні постійно проводити активні науково-дослідні та проектно- конструкторські роботи (НДПКР). Виробництво ЛП належить до галузей, в яких інтенсивно проводяться наукові дослідження, і стоїть в одному ряду з електронною та авіакосмічною промисловістю. Особливістю НДПКР у фармації є той факт, що нові ЛП завжди дорожчі за вже існуючі, хоча наукові дослідження спрямовані на підвищення ефективності лікування та зменшення витрат на нього. Це свідчить про визначення проблеми ціноутворення на ЛП як міжнародної. Фармацевтичні фірми, встановлюючи Ц. на ЛП, можуть орієнтуватися на витрати, конкурентів, споживачів. До витратних методів ціноутворення належать середні витрати плюс прибуток та аналіз беззбитковості й забезпечення бажаного прибутку. Середні витрати плюс прибуток — найпростіший метод ціноутворення. Він не враховує особливостей попиту і конкуренції на фармацевтичному ринку і тому має низьку ймовірність вийти на оптимальну Ц. Однак залишається популярним з ряду причин. По-перше, прив’язуючи Ц. до витрат, виробник не коригує її залежно від коливань попиту. По-друге, якщо методом користуються більшість фірм, то Ц. на товари близькі за величиною, тому цінова конкуренція зводиться до мінімуму. По-третє, метод справедливий і щодо покупця. Метод беззбитковості, та забезпечення прибутку базується на аналізі витрат (фіксованих, змінних та загальних) порівняно з доходом, який отримують при різних обсягах продажу. До конкурентних методів установлення Ц. належать: ціноутворення на основі рівня поточних Ц. і тендерне ціноутворення (метод закритих торгів). Метод ціноутворення на рівні поточних Ц. поширився саме на вітчизняному олігополістичному ринку, який складається з нестабільної кількості продавців, дуже чутливих до ціноутворення, та їх маркетингових стратегій. Більшість фірм незалежно від зміни попиту та коливань власних витрат встановлюють Ц., яку визначив так званий ціновий лідер. Закупівля ЛП за бюджетні кошти в Україні здійснюється методом закритих торгів. Фірма, яка є учасником тендеру, повинна прогнозувати цінові пропозиції конкурентів і попит, власні витрати при цьому практично не враховуються. Застосування методу ускладнюється способом реалізації — закриті торги, на яких необхідно в присутності всіх учасників розкривати конверти, що містять цінові пропозиції конкуруючих фірм. До методів, орієнтованих на споживачів, належить метод установлення Ц., виходячи з цінності товару, що відчувається. Він базується на аналізі еластичності попиту. Під еластичністю попиту від Ц. розуміють ступінь зміни попиту залежно від зміни Ц. Розрізняють унітарний попит, еластичний і нееластичний. Основними законодавчими актами з питань ціноутворення є Закон України «Про ціни і ціноутворення» та Господарський кодекс України, які визначають загальні принципи встановлення та застосування Ц., а також організацію контролю за їх дотриманням. За ступенем свободи від державного регулювання розрізняють вільні, регульовані та фіксовані Ц. на медикаменти. Ц. вільна (договірна) — Ц., яка встановлюється фармацевтичними організаціями самостійно або на договірній основі з урахуванням попиту та пропозиції товарів на фармацевтичному ринку. Ц. вільна є виявом комерційної самостійності, орієнтує на економічну зацікавленість товаровиробників у розширенні асортименту товарів, поліпшення їх якості. Державна регульована Ц. — Ц., яку встановлюють відповідні органи виконавчої влади, або Ц., на формування яких зазначені органи накладають певні обмеження. Існує декілька варіантів державних регульованих Ц.: гарантовані, рекомендовані, лімітні, заставні, порогові та граничні. Державна фіксована Ц. — Ц., яку затверджують на відповідному рівні; зміна фіксованої Ц. можлива лише за рішенням органів виконавчої влади, які її тимчасово встановили. Досі в Україні застосовували такі підходи до державного регулювання Ц. на ЛП: установлення фіксованих (прейскурантних) оптових та роздрібних Ц. на медикаменти; існування єдиного рівня Ц. на нові препарати та препарати- аналоги (1946–1991); уведення вільних оптових Ц. та режиму фіксованих роздрібних Ц. на життєво необхідні ЛП (1991–1993); запровадження державного регулювання Ц. через обмеження рентабельності оптових Ц. та регіональне обмеження торговельної націнки на життєво необхідні ЛП (1993–1994); удосконалення державного регулювання Ц. через декларування оптових Ц. та регіональне обмеження торговельної націнки на всі групи ЛП (1994–1996); уведення вільних оптових та роздрібних цін на ЛП та скасування державного регулювання Ц. (1996–1997); упровадження державного регулювання Ц. через регіональне обмеження торговельної націнки на життєво необхідні ЛП (1997–2001); удосконалення механізму державного регулювання Ц. (сучасний період). В Україні з 2001 р. впроваджено механізм державного регулювання Ц. на ЛП на основі встановлення граничного рівня торговельних націнок на двох рівнях управління: загальнодержавному та регіональному. Постановою КМУ від 16.11.2001 р. № 1499 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 25.03.2009 р. № 333) визначено граничні торговельні надбавки (націнки) на ЛЗ і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних ЛЗ і виробів медичного призначення, Ц. на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, — на рівні не вище 35% оптової Ц. виробника (митної вартості), а на ті, що реалізуються державним та комунальним закладам охорони здоров’я за бюджетні кошти, — на рівні не вище 10%. У теорії та практиці фармації використовуються такі види Ц. При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовується контрактна Ц., яка формується відповідно до Ц. і умов світового ринку та фіксується в угоді (контракті) про купівлю-продаж товарів. За сферами товарного обслуговування розрізняють Ц. реалізації, відпускні та роздрібні. Ц. реалізації — Ц., за якою виробники фармацевтичної продукції реалізують її торговим організаціям. Найважливішою особливістю сучасного процесу ціноутворення є те, що Ц. реалізації формується за попередньої домовленості між ФП і торговими організаціями через укладання договорів (контрактів), в яких обумовлюються якість товарів, Ц., терміни поставок і платежі; Ц. відпускна — Ц., за якою фармацевтична організація відпускає товар аптечним закладам; Ц. роздрібна — Ц. на ЛП та вироби медичного призначення, що реалізуються в аптеках. За рівнем стійкості за певний період розрізняють тверді, гнучкі та змінні Ц. Тверда Ц. — Ц., яку встановлюють під час укладання договору і не змінюють протягом усього терміну його дії. Гнучка Ц. — Ц., яка може бути переглянута у разі значної зміни ринкової Ц. (більше ніж на 2–5%). Гнучкі Ц. встановлюють при підписуванні довгострокових угод на постачання продукції. Змінна Ц. — Ц., яка розраховується під час виконання договору шляхом перегляду договірної Ц. з урахуванням індексів інфляції та зміни курсів іноземних валют за минулий час. При укладанні контракту встановлюються структура та метод розрахування змінної Ц. За способом відображення в Ц. витрат на транспортування, митне очищення, страхування та відповідно до базових умов постачання розрізняють тринадцять видів Ц. У зовнішньоторговельній діяльності найчастіше використовують Ц. за такими базовими умовами: EXW, CIP, DDP. Умови EXW передбачають, що Ц. на товар установлюється без урахування транспортних витрат, страхування та митних витрат на доставку товару до покупця. Умови CIP — Ц. на товар обчислюється з урахуванням страхування й транспортних витрат згідно з контрактом. Умови DDP — Ц. на товар визначається з урахуванням транспортних витрат, страхування та митних витрат на доставку товару до покупця. За способом отримання інформації щодо рівня Ц. розрізняють публіковані та розрахункові Ц. Ц. публікована (Ц. прайсова) — офіційна Ц., яка публікується в каталогах і прайсах підприємств, фірм, компаній оптової та роздрібної торгівлі. Розрахункова Ц. встановлюється виробником чи постачальником з урахуванням технічних та комерційних умов виробництва й постачання. Відповідно до існуючих типів ринків (ринку продавця та ринку споживача) розрізняють Ц. попиту та Ц. пропозиції. Ц. попиту — ринкова Ц., яка формується у разі переважання пропозиції над попитом. Ц. пропозиції — ринкова Ц. при переважанні попиту над пропозицією. У разі збігу попиту й пропозиції на ринку формується Ц. рівноваги.

 ЕЕ: У 3 т. — К., 2000; Немченко А.С. Фармацевтическое ценообразование. — Х., 1999; Хозяйственный кодекс Украины. — Х., 2004; Цены и ценообразование / Под ред. В.Е. Есипова. — СПб, 2001.