ЗДОРОВ’Я

ЗДОРОВ’Я. Розрізняють З. населення і З. індивідуума. З. населення розглядається більшістю дослідників як поняття статистичне і досить повно характеризується комплексом демографічних показників: народжуваністю, смертністю, дитячою смертністю, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, середньою тривалістю життя, а також спеціальними соціально-біологічними дослідженнями. При цьому враховується той чинник, що демографічні показники перебувають у певній залежності від умов існування досліджуваних колективів: характеру навколишнього середовища, умов праці, її інтенсивності, тривалості робочого дня, величини реальної заробітної плати, забезпеченості продуктами харчування, одягом і житлом, санітарного стану, території, а також від рівня розвитку охорони З. Поняття «З. індивідуума» не є точно детермінованим, що пов’язано з великою широтою індивідуальних коливань найважливіших показників життєдіяльності організму, а також з різноманіттям факторів, які впливають на З. людини. Сучасна наука ще не встановила основних факторів, які визначають стан З. індивідуума, в чому й полягає причина численних спроб сформулювати найбільш загальне визначення поняття «З.» Вплив соціального фактора на З. людини має виняткове значення. Нерідко соціальні моменти можуть впливати на перебіг біологічних процесів. Недарма у преамбулі статуту ВООЗ записано: «З. — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектів». Однак це визначення до деякої міри є суперечливим. По-перше, поняття «повне соціальне благополуччя» дуже широке, залежить не тільки від індивідуальних поглядів, а й від соціальних відносин, що сформувалися у конкретній країні, а по-друге, соціальна повноцінність людини далеко не завжди визначається її біологічним станом. Крім того, заслуговує на увагу визначення експертами ВООЗ психічного З. як резерву сил людини, завдяки якому вона може перебороти несподівані стреси чи труднощі, що виникають за виняткових обставин. Критеріями психічного З. є відсутність порушення психічних функцій, причинна зумовленість і адекватність психічних явищ, почуття сталості та ідентичності переживань в однакових ситуаціях, максимальна відповідність суб’єктивних образів реальним об’єктам, узгодженість уявлень про об’єктивну реальність у певної людини та у більшості людей, критичний підхід до обставин життя, висока пристосованість до типового навколишнього середовища з доброю сімейно-побутовою і професійною адаптацією. Не мають будь-яких психічних порушень менше третини людей, а в інших наявні ті чи інші психічні розлади, проте 60–70% носіїв симптомів не потребують медичної допомоги. Вони мають клінічний прояв напруженої функціональної діяльності адаптаційного бар’єра, тобто напруження механізмів психічної адаптації. Деякі дослідники вводять поняття «абсолютне З.», яке вони розглядають як ідеальне, чого не буває в реальних умовах існування організму, і яке є своєрідним орієнтиром, аналогічно тому, як у фізиці прийняті поняття «рівномірний прямолінійний рух», «абсолютне чорне тіло». Така модель створює умови для поглибленого вивчення проблеми З. індивідуума. Але оскільки ця модель абстрактна, у практичній медицині вона не може бути використана. Як для теоретичної, так і для практичної медицини надзвичайно важливо визначити поняття «практичне З.» чи «норма», відхилення від яких можна вважати хворобою, патологією. Деякі автори вважають, що норму точно встановити неможливо, оскільки кожна людина є «відхиленням від норми» або, що «усі люди — інваліди різного роду, і все їхнє благополуччя тримається на широкій мережі лікарень і госпіталів». Інші дослідники надто широко визначають поняття норми, що не викликає заперечення з філософського і біологічного погляду, але ускладнює використання визначення у практичній медицині. Однак і у практичній, і в теоретичній медицині доводиться виходити із середньостатистичного уявлення про норму. Але при такому підході допускається певний ступінь суб’єктивізму, а встановлена таким чином норма не може бути сталою протягом тривалого часу; вона повинна поглиблюватися й уточнюватися у зв’язку з новітніми досягненнями медичної і біологічної наук. Так, результати досліджень біоритмів, проведених у 70-х роках ХХ ст., засвідчили, що навіть протягом доби низка важливих фізіологічних показників (напр. кількість тромбоцитів, лейкоцитів тощо) піддається настільки значним коливанням, що вони можуть маскувати прояви патології. Не менш значний вплив сезонних і метеорологічних факторів. Для органів, «жорстко запрограмованих» у межах циклічної активності (напр. для серця), визначення багатьох показників, зокрема критеріїв метаболізму, повинно проводитися стосовно фаз цього циклу. Тому в міру розширення медичних і біологічних знань поняття «норма» уточнюється.

Хоча З. — стан, протилежний хворобі, проте він не має чітких меж через існування різних перехідних станів. З. не виключає наявності в організмі хвороботворного чинника чи суб’єктивних коливань самопочуття людини. У зв’язку з цим виникло поняття «практично здорова людина», в організмі якої відзначають відхилення від норми, котрі не позначаються на самопочутті і працездатності. Разом з тим відсутність об’єктивних проявів порушення З. ще не свідчить про відсутність хворобливого стану, оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів, суттєво не порушуючи З., може призвести до виникнення хвороби під впливом на організм нехарактерних подразників. Розлад адаптації організму до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюються, є перехідним станом між З. і хворобою.

Таким чином, стан З. може бути об’єктивно встановлений лише за сукупністю багатьох параметрів: антропометричних, клінічних, фізіологічних, біохімічних показників, зумовлених статевим і віковим факторами, а також соціальними, кліматичними, географічними і метеорологічними умовами. Очевидно, взагалі можна визначити З. індивідуума як природний стан організму, що характеризується його повною врівноваженістю з біосферою і відсутністю будь-яких виражених хворобливих змін.

БМЭ. — М., 1978. — Т. 8; Лакосина Н.Д., Сергеев И.И., Панкова О.Ф. Клиническая психология. — М., 2003.