М’ЯТА

М’ЯТА (Mentha L.; латинізована грец. назва м’яти — minthe, від імені Мінти, дочки Коцита, яка згідно з міфом була перетворена на пряну запашну рослину) — рід трав’янистих багаторічних рослин родини ясноткових (губоцвітих) — Lamiaceae (Labiatae).

М. перцева (М. холодна, М. англійська) — M. piperita L. (лат. piperitus, a, um — пекучий, від piper — перець); рос. назва: мята перечная. Культурна рослина гібридного походження. Вважається гібридом двох видів: М. водяної (M. aquatica L.) та М. колосової (зеленої) — M. spicata Gilib. (M. viridis L.). М. колосову, у свою чергу, вважають гібридом, утвореним із М. лісової — M. sylvestris L. і М. круглолистої — M. rotundifolia Huds. М.п. — багаторічна трав’яниста рослина до 30–55 см завв. Кореневище горизонтальне, зі слабкомичкуватою кореневою системою, що проникає в ґрунт на глибину 60–80 см. Стебла численні, галузисті, чотиригранні, трав’янисті, підведені, забарвлені у різний колір (залежно від сорту). Листки навхрест супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті. Центральне стебло і бокові пагони закінчуються кільчасто-колосовидним суцвіттям. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), чашечка правильна, п’ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок злегка неправильний, з тупим чотири- або п’ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий, з білуватою трубочкою. Вся рослина має характерний сильний ароматно-охолоджувальний запах і смак. Плід — ценобій. Цвіте у червні–липні. Насіння утворюється лише у виняткових випадках, має дуже низьку схожість, а одержані з них сіянці внаслідок розщеплення сильно відрізняються від материнської форми. Розмножають М.п. вегетативно — шляхом посадки відрізків кореневищ 6–10 см завд. і молодими пагонами. М.п. — природний гібрид, який у дикому стані не росте. Батьківщиною цього гібриду вважають Англію. Вирощується у багатьох країнах (понад 40): Англії, Греції, Франції, Італії, Північній Америці, Північній Африці. У країнах СНД виведено багато високоментольних селекційних сортів М.п. Основні її плантації знаходяться в Україні, Молдові, Краснодарському краї Росії, Білорусі. Розрізняють дві основні форми М. перцевої — чорну і білу. Вміст ментолу у них доходить до 60–70%. У чорної М. стебла, черешки і жилки листя темного червонувато-фіолетового відтінку. Біла М. має світло-зелені стебла і листки без антоціанового забарвлення. Етерна олія білої М. має ніжніший запах, ніж олія антоціанової форми, але остання більш продуктивна (вихід етерної олії й ментолу у ній, а також урожайність — вищі). У країнах СНД культивують обидві форми М. перцевої. Чорна М. служить промисловим джерелом ментолу. Селекціонери вивели цінні високоментольні промислові сорти цієї форми, у листях якої міститься до 5% олії й ментолу в олії 65–70%. Перевага віддається таким сортам, як Прилуцька-6, Згадка, Краснодарська-2, Кубанська-6, Москвичка, Медичка, Лікарська. Біла М. є цінною сировиною для потреб парфумерної та харчової промисловості, де першу за все важливий аромат олії.

РЛС є листя М.п. — Folia Menthae piperitae, листя М.п. обмолочене — Folia Menthae piperitae contusae, і м’ятна олія (Oleum Menthae piperitae). Кращим терміном заготівлі для отримання «аптечного» листя М.п. вважається фаза бутонізації та початок цвітіння приблизно у половини екземплярів у першій половині дня, коли вміст етерної олії у рослині досягає максимуму. Скошені рослини висушують у затінку на повітрі, на токах або в теплових сушарнях при температурі не вище 30–35 °С. Потім шляхом струшування відокремлюють значну частину цілого листя, що являє собою офіцинальну сировину. Решту обмолочують, видаляють грубі стеблові частини і використовують для отримання етерної олії. Цілі листки — офіцинальна сировина. Зберігають сировину на складах у тюках у сухому прохолодному місці. Вміст етерної олії перевіряють щорічно. Етерну олію отримують із свіжозібраної надземної частини М.п. перегонкою з водяною парою. Вміст етерної олії у ній може досягати 3,5% (у перерахунку на повітряно-суху сировину), що забезпечує вихід етерної олії до 120 кг з 1 га.

Усі надземні органи М. перцевої містять етерну олію. Вміст її в листі у південних районах становить понад 3%, у північних — 2,5% ментолу в олії. До складу етерної олії входять монотерпеноїди: ментол (40–70%), ментон (10–25%), пулегон, піперитон, карвон, терпінен-4-ол, октан-3-ол, ментофуран, ментилацетат, ментилвалеріанат, лімонен, α- і β-пінен; сесквітерпени: каріофілен й азуленоген гвайєн (ідентифіковано понад 30 компонентів). Крім того, у листі виявлені тритерпенові кислоти: урсолова й олеанолова; каротиноїди; стероли; бетаїн; флавоноїди: апігенін, лютеолін, гесперидин, антоціани і лейкоантоціани; дубильні речовини; мінеральні речовини: Zn, Se, Cu, Mn, Sr тощо.

Miata_1.eps

Miata_2.eps

Miata_3.eps

D(–)-Ментол

Ментон

Пулегон

Miata_4.eps

Miata_5.eps

Піперитон

Ментофуран

Листя М.п. має спазмолітичну, протизапальну, протимікробну, заспокійливу, знеболювальну, потогінну, протисудомну, ранозагоювальну, сечогінну, тонізуючу, дезодорувальну, відхаркувальну, освіжаючу і жовчогінну властивості; розширює судини головного мозку і серця, покращує апетит і слиновиділення, посилює секрецію залоз ШКТ і печінки, проявляє в’яжучу дію. Воно входить до складу вітрогінних, жовчогінних, шлункових, потогінних, заспокійливих зборів і до збору М.М. Здренко. Настойку М.п. рекомендують як зовнішньо для розтирання при головному болю, мігрені, запаленні шкіри, свербежі, а також для інгаляцій при запаленні слизової оболонки носоглотки. Настої та відвари застосовують зовнішньо у вигляді ванн, аплікацій при нервовому збудженні, невралгічному болю, безсонні, гаймориті, аднекситі, хронічному риніті. У вигляді полоскань — при запальних захворюваннях ротової порожнини (гінгівіті, стоматиті), ВДШ, при бронхітах, бронхоектазах і зубному болю. Настої мають антисептичну, знеболювальну і бронхолітичну дію. У традиційній медицині сік свіжого листя застосовують при сечо- і жовчнокам’яній хворобах, колітах, дизентеріях, довготривалих болісних менструаціях. Сік М. п’ють при укусах звірів, а також при укусах змій і скорпіонів. Ним видаляють зі шкіри ластовиння. Чай з М.п. — ефективний при нудоті, відрижці. М’ятна олія виявляє протизапальну, протимікробну, знеболювальну, протигрибкову, противірусну, загальнотонізуючу, спазмолітичну, відхаркувальну, жовчогінну, проносну, антиаритмічну, гіпертензивну, муколітичну, бронхолітичну, протисвербіжну, афродизіакальну і протилактаційну дію; покращує мікроциркуляцію, нормалізує загальний обмін і діяльність ЦНС і вегетативної нервової системи, обмежує процеси гниття і бродіння у кишечнику, посилює секреторно-моторну функцію кишечнику, запобігає розвитку виразкового процесу шлунка і дванадцятипалої кишки, стимулює венозно-артеріальний тонус і менструальну функцію, запобігає підвищенню внутрішньочерепного тиску і тонусу вен при прийомі нітрогліцерину, сприяє відтоку крові від головного мозку по зовнішніх венах, збільшує виділення з жовчі хелатів, білірубіну і холестерину; підвищує антитоксичну функцію печінки, концентрацію уваги, розумову діяльність і покращує пам’ять. М’ятну олію у вигляді вологих і сухих інгаляцій застосовують при бронхіальній астмі, бронхіті, кашлю, ГРВІ, ларингіті, трахеїті, афонії, охриплому голосі, бронхоектазах, фарингіті, синуситі, хронічному й гострому риніті. Ароматичні ванни, масаж і аплікації застосовують при варикозному розширенні вен, гикавці, печії, кишкових коліках, метеоризмі, діареї, диспепсії, нудоті, цирозі печінки, жовчнокам’яній хворобі, гепатиті, атонії шлунка і кишечнику, вірусному гепатиті, циститі. Компреси, аплікації та масаж із масляним розчином м’ятної олії усувають м’язовий спазм, зменшують вираженість м’язового та суглобового болю; використовується для лікування травматичних ушкоджень м’яких тканин (синці, розтягнення), ревматичних захворювань, паралічу, невралгії, невриту. Ментол має сильну біологічну активність, розширює коронарні судини і судини головного мозку (рефлекторно), розслаблює м’язи стінки бронхів. При місцевому застосуванні знижує чутливість нервових закінчень (анестезувальна дія) і звужує периферичні судини. При стенокардії розширює судини, при неврозах діє заспокійливо. Використовується також при підвищеній збудливості, безсонні, «морській» і «повітряній» хворобах. На основі настойки М.п., м’ятної олії й ментолу виготовляють комплексні препарати: знеболювальної дії при невралгії, міозиті — Меновазин і мазі Гевкамен, Евкамон; для лікування ВДШ: Евкатол, Інгакамф, Пектусин, аерозолі — Каметон, Інгаліпт і Камфомен; заспокійливі препарати при неврозах серця, тахікардії, безсонні — Корвалол, Корвалдин, Валокормід, краплі Зеленіна, Валідол; літолітичної дії — Уролесан, Оліметин і Фітолізин. При тривалому застосуванні препаратів М.п. можуть виникнути запаморочення, загальна слабкість, тахікардія, біль у ділянці серця та зниження АТ. Різкий запах і високі дози м’ятної олії викликають бронхоспазм, спазм коронарних артерій, розлад дихання. Не рекомендують тривалий час застосовувати особам чоловічої статі, оскільки може пригнічувати потенцію.

М.п. включена у БТФ. М’ятна олія входить до складу полоскань, зубних порошків, паст та інших косметичних і парфумерних засобів. Вона застосовується в кондитерській, харчовій, парфумерно-косметичній і хіміко-фармацевтичній промисловості, в ароматерапії. У лікеро-горілчаному виробництві М.п. застосовується при виготовленні гірких настоянок, лікерів, вермутів, ароматизованих вин. У кулінарії багатьох країн використовують свіже листя й суцвіття М. — як приправу до салатів, сирів, овочевих, м’ясних та рибних страв, для покращання смаку соусів, маринадів і кондитерських виробів. Ефіроносна і медоносна лікарська рослина.

М. польова (японська м’ята) — M. arvensis L.; рос. назви: мята полевая, драголюб, глухая мята, конская мята, польская мята, черная мята, собачья мята, китайская мята. Батьківщина М. польова — Далекий Схід, Китай, Середземномор’я. М. польову застосовували як пряність і ЛР древні єгиптяни, греки і римляни. В Європі М. польова з’явилась у середні віки завдяки ченцям і дуже швидко поширилась. У 1812 р. Карл Великий у своєму «указі-капітуляції» подав властивості та ботанічну характеристику М.польовій.

М. польова — багаторічна трав’яниста рослина до 15–80 см завв. з повзучим кореневищем. Стебла розпростерті, рідше — прямостоячі, розгалужені, інколи червонуваті, мохнато-пухнасті від спрямованих вниз волосків. Листки супротивні, прості, яйцеподібні чи видовжено-еліптичні, волосисті, пилчасті, на верхівці — гострі, короткочерешкові, верхні — сидячі. Квітки дрібні, зигоморфні, лілові або рожево-лілові, у щільних розсунутих кільцях. Плід — горішок. Цвіте у червні–серпні. Розповсюджена майже по всій Європі, у Західному і Східному Сибіру, на Далекому Сході, Камчатці, у Центральній Азії, Китаї, Японії, в Індокитаї, Північній Америці. Росте на берегах водойм, у заплавних лісах, на луках, полях, по всій території України (у Криму — рідко). Культивується в Японії та Китаї. М. польова розмножується та вирощується так само, як і інші види м’яти.

З лікувальною метою використовують траву і листя М. польової. На початку цвітіння зрізають всю надземну частину або обривають лише листя, розстеляють тонким шаром і сушать. Рослина неофіцинальна. Листя містить етерну олію — 0,84–3,0%, до складу якої входять в основному монотерпеноїди, ментол відсутній; флавоноїди: гесперидин, рутин; каротиноїди, дубильні речовини, глюкоза, рамноза тощо. Деякі автори стверджують, що у складі етерної олії М. польової є ментол.

Настої та відвари надземної частини М. польової мають спазмолітичну, знеболювальну й антисептичну дію при головному болю, нервових розладах, невралгіях і запальних процесах. У нар. медицині настій листя використовують при застуді, нудоті, болю у шлунку та діареї, для поліпшення апетиту. М. польова як пряність використовується у свіжому і сухому вигляді. Листя та пуп’янки додають у весняно-літні салати, до овочевих супів, страв із риби. М. польова не лише покращує смакові якості продуктів, але й збільшує термін їх зберігання, тому її застосовують при засолюванні капусти. Її широко використовують у приготуванні тонізуючих напоїв, є замінником чаю або добавкою до інших чаїв. У М. польової відсутній різкий запах і холодовий смак, притаманний М.п., тому її використовують при виготовленні різних виробів із тіста.

М. блошина — M. pulegium L (лат. pulegium — різновид м’яти; лат pulex — блоха); рос. назви: мята блошиная, мята пулигиевая, блошница; нар. назви: блоховник, блохогонка, блошота, м’ята блошниця, мята полій, полій, полій-трава. Багаторічна трав’яниста рослина з горизонтальним кореневищем. Стебло 10–50 см завв., підведене, чотиригранне, розгалужене, волосисте. Листки супротивні, короткочерешкові, еліптичні або яйцеподібні, при основі клиновидні, слабкозубчасті, тупі, притиснутоопушені. Квітки дрібні, в олистяних тирсах, чашечка двогуба, з війчастими з країв зубцями, віночок майже правильний, з 4-лопатевим відгином, яскраво-рожевий, рожево-ліловий з білуватою трубочкою, зовні розсіяноволосистий. Плід — ценобій. Цвіте у липні–серпні. М.б. розповсюджена у європейській частині СНД, Причорномор’ї, на Кавказі, у західних регіонах України і на півдні Криму. Росте на берегах річок, водойм, на заплавних луках, у лісостепу, біля доріг. Зустрічається також у країнах Середземномор’я, Єгипті, Ефіопії, на о. Мадейра, у Західній Європі, Північній і Центральній Америці. Культивується в Європі, Канаді, США, Південній Америці, країнах СНД.

Заготовляють надземну частину М.б. під час цвітіння, зрізаючи у першій половині дня олистяні частини стебел — Herba Menthae pulegii. Сушать зібрану траву на вільному повітрі у затінку або у провітрюваному приміщенні. Рослина неофіцинальна. Надземна частина М.б. містить етерну олію (0,12–2,3%), до складу якої входять переважно монотерпеноїди — α- і β-пінен, лимонен, піперитон, пулегон (75–90%), ментон, ментол (деякі автори стверджують, що ментол відсутній) тощо. Виявлені також флавоноїди (серед яких флавоновий глікозид гесперидин), кумарини, дубильні речовини, сапоніни, алкалоїди, вітамін С і каротин, вищі жирні кислоти: лауринова, миристинова, пальмітинова. У народній медицині застосовують надземну частину М.б. у формі настою і відвару як антисептичний, ранозагоювальний препарат, при бронхіальній астмі, захворюваннях шлунка, жовчного міхура тощо. Етерну олію — при подагрі, бронхіальній астмі, нервових розладах. М.б. входить до БТФ. У гомеопатії використовують настій трави при шлунково-кишкових розладах, нудоті та блюванні, бронхіальній астмі, кашлі, подагрі. Зовнішньо настій застосовують при свербежі шкіри (обмивання), запаленні ясен (полоскання), нервовому збудженні (ванни).

ЛР, декоративна, харчова, медоносна рослина. Інсектицид. Використовують у рибоконсервній промисловості.

Либус О.К., Работягов В.Д., Кутько С.П., Хлыпенко Л.А. Эфиромасличные и пряно-ароматические растения. Фито-, -арома- и ароматератия. — Херсон, 2004; Лікарські рослини / Відп. ред. A.M. Гродзинський. — К., 1992; Носов А.М. Лекарственные растения. — М., 2004; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Hippuridaceae — Lobeliaceae. — СПб, 1991; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч. 1. — Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae, ч. 2. — Дополнения к 1-7 т. — СПб, 1996; Смик Г.К. Кориснi та рiдкiснi рослини України: Словник-довiдник народних назв. — К., 1991; Шретер А.И., Муравьева Д.А., Пакалн Д.А., Ефимова Ф.В. Лекарственная флора Кавказа. — М., 1979; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева, К.Ф. Блиновой. — СПб, 2002.