МОНОЦИТИ

МОНОЦИТИ утворюються в кістковому мозку з монобластів і належать до системи фагоцитальних мононуклеарів. Після виходу з кісткового мозку, де, на відміну від гранулоцитів, не формують кістковомозкового резерву, М. циркулюють у крові від 36 до 104 год, а потім мігрують у тканини. З крові у тканини за 1 год переходить 7,0·106 М. У тканинах М. диференціюються в органо- і тканинноспецифічні макрофаги. Позасудинний пул М. у 25 разів перевищує циркулюючий. Система фагоцитів є центральною, вона об’єднує різні типи клітин, що беруть участь у захисних реакціях організму. Макрофагам належить найважливіша роль у процесах фагоцитозу. Вони видаляють з організму клітини, що відмирають, залишки зруйнованих клітин, денатурований білок, бактерії та комплекси антиген — антитіло. Макрофаги беруть участь у регуляції кровотворення, імунній відповіді, гемостазі, метаболізмі ліпідів і заліза. Вміст М. у крові наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Вміст моноцитів у крові в нормі [Тип П., 1997]

Вік Межа коливань, 109 Моноцити,%
12 міс 0,05–1,1 2–7
4 роки 0–0,8 2–7
10 років 0–0,8 1–6
21 рік 0–0,8 1–8
Дорослі 0–0,8 1–8

Моноцитоз — збільшення кількості М. у крові (>0,8·109/л) — супроводжує цілу низку захворювань (табл. 2).

Таблиця 2. Захворювання і стани, при яких можливий моноцитоз

Основні причини Клінічні форми
Інфекції Підгострий септичний ендокардит; період видужання після гострих інфекцій; вірусні (інфекційний мононуклеоз), грибкові, рикетсіозні та протозойні інфекції (малярія, лейшманіоз)
Гранулематози Туберкульоз, особливо активний, сифіліс, бруцельоз, саркоїдоз, виразковий коліт, ентерит
Хвороби крові Гострий монобластний і мієломонобластний лейкози; хронічні моноцитарний, мієломоноцитарний і мієлолейкоз; лімфогранулематоз
Колагенози Системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, вузликовий періартеріїт

При туберкульозі поява моноцитозу вважається доказом активного поширення туберкульозного процесу. При цьому важливим показником є відношення абсолютної кількості М. до лімфоцитів, що у нормі становить 0,3–1,0. Це відношення буває більше 1,0 в активній фазі захворювання й знижується при видужанні, що дозволяє оцінити перебіг туберкульозу. При септичних ендокардитах, сепсисі з в’ялим перебігом можливий значний М., що нерідко відмічається під час відсутності лейкоцитозу. Відносний чи абсолютний моноцитоз виявляють у 50% хворих із системними васкулітами. Короткочасний моноцитоз може розвитися у хворих із гострими інфекціями в період реконвалесценції.

Моноцитопенія — зменшення кількості моноцитів (<0,09·109/л). При гіпоплазії кровотворення кількість моноцитів у крові знижена.

Бышевский А.Ш., Терсенов О.Л. Биохимия для врача. — Екатеринбург, 1994; Иньков А.Н. О чем говорят анализы. — Ростов-на-Дону, 2000; Козинец Г.И. Интерпретация анализов крови и мочи. — М., 1998; Меньшиков В.В., Делекторская Л.Н., Золотницкая Р.П. и др. Лабораторные методы исследования в клинике. — М., 1997; Цынко Т.Ф. Диагностика заболеваний по анализам крови и мочи. — Ростов-на-Дону, 2004.