МІКРОКАПСУЛИ

МІКРОКАПСУЛИ (лат. microcapsulae) — різновид іммобілізованих лікарських форм, що являють собою плівкову ємність мікроскопічних розмірів, діаметр якої вимірюється мікрометрами — від одиниць до декількох сотень. Лікарська речовина захищена стінками М. від зовнішніх впливів — це дає можливість чітко регулювати швидкість її вивільнення, варіюючи в широких межах матеріал стінок, їх товщину та інші характеристики. М. забезпечують рівномірне вивільнення лікарських речовин у часі без створення ділянок з надлишковою концентрацією, що дозволяє знижувати їх травмувальний вплив на слизові оболонки. Варіюючи природу полімеру й товщину оболонки, можна змінювати місце всмоктування й фармакокінетичні властивості лікарської форми; також значно знижується гостра токсичність деяких лікарських речовин, підвищується їх стабільність, пролонгується дія. У М. можна сполучати незмішувані речовини або такі, що реагують одна з одною, маскувати їх неприємний запах і смак. Матричний матеріал, що використовується для виготовлення мікрокапсул, — це, як правило, природні та синтетичні високомолекулярні речовини. Зокрема, перевага віддається синтетичним і природним матеріалам, таким як лактоза, альбумін, фібриноген, які біологічно руйнуються. Усі маніпуляції з уведення лікарської речовини в М. мають загальну назву — мікрокапсулювання. Спочатку лікарську речовину подрібнюють і диспергують у середовищі з певними властивостями, а потім покривають частинки полімерною плівкою. Мікрокапсулювання дає можливість одержати систему (капсулу) з пролонгованим, безперервним вивільненням лікарської речовини. Крім того, система дозволяє зв’язувати антитіла з поверхнею М. і за рахунок цього здійснювати адгезію останньої до органа-мішені або навіть до клітини. Дослідження в цьому напрямку розвиваються досить інтенсивно, і мікрокапсулювання в аспекті медичної практики видається найбільш перспективним. М. можуть застосовуватися як самостійно, так і у вигляді спансул, медул, суспензій, таблеток типу «ретард», ректальних капсул, терапевтичних систем. З появою М. з’явилася можливість хіміоемболізації, що застосовується при лікуванні злоякісних пухлин. На відміну від звичайної емболізації, хіміоемболізація дозволяє не тільки перекривати артерію, яка підживлює пухлину, але й проводити локальну терапію (протягом декількох днів або тижнів). Для селективної внутрішньоартеріальної хіміоемболізації використовують М. (225 мкм), що містять цитостатики. Після введення таких М. шляхом черезшкірної катетеризації хворим з карциномами нирок, печінки, сечового міхура, передміхурової залози майже в 70% випадків відмічали зменшення маси пухлини. На сьогодні М. і мікросфери, що містять цисплатин, флуороурацил, метотрексат, мітоміцин С та інші цитостатики, увійшли в арсенал протипухлинних ЛП, які використовуються в Японії, Франції, Швеції та США. Перспективним є застосування нанокапсул — різновиду М. з частинками, що відповідають розмірам формених елементів крові, а також наночастинок (НЧ), які отримують полімеризацією міцел. У найбільш загальній схемі їх отримання має місце солюбілізація БАР, при якій вони включаються в міцели. За певних умов (температура, рН середовища, швидкість перемішування) солюбілізований розчин взаємодіє з розчином полімеризувального агента. Процес полімеризації індукують за допомогою γ-або УФ-випромінювання. Розміри частинок отриманого леткого порошку становлять від 10 до 1000 нм, питома поверхня — 10 м2/м. Наночастинки, дисперговані у воді, можуть давати прозорі або опалесцентні розчини, що вводяться парентерально. Різні лікарські речовини включаються в частинки в процесі полімеризації або адсорбуються на осаджених частинках, причому адсорбція являє собою найбільш розповсюджений механізм зв’язування. Швидкість вивільнення лікарських речовин із НЧ тісно пов’язана зі швидкістю руйнування цих частинок і певною мірою може контролюватися вибором мономера. Нині розроблені методи одержання НЧ з фенобарбіталом, діазепамом, преднізолоном, натрію саліцилатом, метотрексатом, доксорубіцином, простагландинами та іншими лікарськими речовинами. Розробляються також НЧ з метронідазолом, примаквіном та іншими речовинами, активними по відношенню до рухливих амебних паразитів. До високонадійних носіїв, що використовуються для доставляння лікарських речовин, варто віднести також ніосоми — пухирці, які одержують гідратуванням суміші неіонних ПАР (з одним або двома алкільними ланцюгами) і холестерину. Ніосоми є осмотично активними системами і мають здатність включати й утримувати водорозчинні речовини. Залежно від методу можуть бути отримані ніосоми різних розмірів (від 300 до 900 нм). Використовуються як системи доставки лікарських речовин при парентеральному способі введення. Класичними способами підготовки ніосом є методи утворення плівки, ультразвуковий і зворотнофазового відгону.

Рансбергер К., Ной С. Энзимы и энзимотерапия. — Пер. с нем. — Мюнхен, 1994; Сассон А. Биотехнология: свершения и надежды: Пер. с англ. / Под ред. В.Г. Дебабова. — М., 1987; Kost J. Ultrasound for Controlled Delivery of Therapeutics // Clin. Mater. –1993. — Vol. 13 (1–4); Morimoto Y., Fujimoto S. Albumin Microspheres As Drug Carries. // Crit. Rev. Ther. Drug Carrier Syst. 1985. — Vol. 2 (1); Noonan P.K., Gonzalez M.A., Ruggirello D. Relative Bioavailability of a New Transdermal Nitroglycerin Delivery System // J. Pharm. Sci. — 1986. — Vol. 75 (7).