МІКОТОКСИНИ

МІКОТОКСИНИ (грец. mykёs — гриб + toxikуn — отрута) — найважливіші вторинні метаболіти мікроскопічних грибів. Отруєння грибами (макро- та мікроміцетами) виникає внаслідок дії отруйних метаболітів — мікотоксинів, які потрапляють в організм із продуктами харчування, ЛП та під час самолікування. Макроміцети — група вищих грибів (білий гриб, маслюки, мухомор); мікроміцети — гриби, які мають мікроскопічні розміри. При порівнянні за принципом смертельної отруйності вищеозначених груп грибів у токсикологічному відношенні найбільш небезпечними та багаточисельними за видовим складом є мікроміцети. Відомо понад 250 видів грибів, які продукують декілька сотень М. Серед М., які можуть представляти небезпеку для здоров’я людини і тварини, найбільш розповсюджені афлатоксини, трихотецени, патулін, охратоксини, зеаралеон та зеараленол. Афлотоксини — до цієї групи входять близько 15 М., які продукуються грибами Aspergillus flavus та Aspergillus parasiticus — основні забруднювачі (токсин В1) харчових продуктів. Високу токсичність мають афлотоксини В1, В2, G1 та G2 (для афлотоксину В1 ЛД50 становлять 7,8 мг/кг, досліди на мавпах, перорально). Афлотоксини — сильні мутагени (у т.ч. гепатоканцерогени), чинять також канцерогенну та імунодепресивну дію. Токсичність зумовлена їх взаємодією з нуклеофільними ділянками ДНК, РНК та білків. Трихотецени продукуються грибами Fusarium sporotrichiella, Fusarium solani, Fusarium graminearum та іншими; містять понад 80 М., які поділяють на 4 типи: А, В, С і D. Представниками групи А є токсин Т-2 та діацетоксискирпенол, групи В — дезоксиніваленол та ніваленол, групи С — родидин А, групи D — кротоцин. ЛД50 для цих М. (досліди на мишах, перорально) варіює від 6,7 мг/кг (токсин Т-2) до 46 мг/кг (дезоксиніваленол). Трихотецени проявляють тератогенні, цитотоксичні, імунодепресивні, дерматотоксичні властивості, діють на кровотвірні органи, ЦНС, викликають лейкопенію, геморагічний синдром, відповідають за деякі харчові мікотоксикози людини та тварин. Токсичні властивості зумовлені їх участю в пригніченні біосинтезу білка. Патулін був уперше виділений у 1943 р. як антибіотик. Продукується грибом Penicillium expansum; ЛД50 — 17–36 мг/кг (досліди на мишах, перорально). Має високі мутагенні властивості, інгібує синтез білка, ДНК, РНК. Охратоксини — у цю групу входять охратоксини А, В і С, продукуються грибами Aspergillus ochraceus та Penicillium viridicatum. Найбільш токсичний охратоксин А (ЛД50 — 3,3 мг/кг, досліди на одноденних курчатах, перорально). Інші М. цієї групи на порядок менш токсичні. Охратоксин А (ним найчастіше забруднюються харчові продукти) у чистому вигляді нестабільний, чутливий до дії світла та кисню, стійкий у розчинах. Ці М. чинять нефротоксичну, тератогенну та імунодепресивну дію. Інгібують дію білка, порушують обмін глікогену. Охратоксини відповідають за виникнення нефропатії у свиней. Зеаралеон та його похідні (до цієї групи відносять 15 М.). Продукуються грибом Fusarium graminearum. Його ЛД50 — 10 000 мг/кг маси тіла (досліди на щурах, перорально). Мають естрогенні та тератогенні властивості, а також антибактеріально діють по відношенню до грампозитивних бактерій. Як природний забруднювач відмічають тільки зеараленон та зеараленол. Ареал розповсюдження М. дуже великий, їх дія не обмежується лише впливом на тварин та людину, вона поширюється також на рослини, комах, мікроорганізми, віруси. М. введені в перелік регламентованих речовин у харчових продуктах, кормах та сировині; вони здатні викликати тяжкі захворювання людини та сільськогосподарських тварин — мікотоксикози. Потенційна та реальна небезпека М. значно посилюється через їх високу стабільність по відношенню до різних впливів: кип’ятіння, оброблення мінеральними кислотами та лугами, а також іншими агентами. Оскільки М. характеризуються загальною токсичною дією на організм, вони здатні до кумуляції, яка супроводжується тяжкими токсичними ефектами (мутагенним, тератогенним, нейротоксичним), а також значним впливом на імунну систему тварин та людини. М. характеризуються антибіотичними властивостями, тому перспективними є дослідження з використання М. у медичній практиці для лікування лейкемії, захворювань вірусної етіології та при трансплантації органів. Для виявлення М. на сьогодні перспективною є розроблення методики мікробіологічної індикації М., яка базується на використанні високочутливих та високоспецифічних тест-культур і використовується для регламентації М. у харчових продуктах, кормах та сировині, що є основою для профілактики аліментарних мікотоксикозів людини і тварин.

Основи токсикології / В.С. Бондар, О.О. Маміна, В.І. Степаненко та ін. — Х., 2002; Химическая энциклопедия: В 5 т. — Т. 3. Меди — Полимерные / И.Л. Кнунянц. — М., 1992.