МІЄЛОГРАМА

МІЄЛОГРАМА (грец. myelos — мозок + gramma — літера, зображення) — процентне співвідношення клітинних елементів у мазках, виготовлених із пунктатів кісткового мозку. Кістковий мозок містить дві групи клітин: клітин ретикулярної строми (фібробласти, остеобласти, жирові та ендотеліальні клітини), які складають абсолютну меншість за чисельністю, і клітин кровотворної тканини (паренхіми) кісткового мозку з їх похідними зрілими клітинами крові. Показники нормальної мієлограми наведені в таблиці.

Таблиця. Мієлограма в нормі

Елементи кісткового мозку Кількість,%
Бластні клітини 0,1–1,1
Мієлобласти 0,2–1,7
Нейтрофіли: 1,0–4,1
  • промієлоцити
7,0–12,2
  • мієлоцити
8,0–15,0
  • метамієлоцити
12,8–23,7
  • паличкоядерні
13,1–24,1
  • сегментоядерні
52,7–68,9
Всі нейтрофільні елементи 0,5–0,9
Індекс дозрівання нейтрофілів 0,5–5,8
Еозинофіли (всіх генерацій) 0–0,5
Базофіли 4,3–13,7
Лімфоцити 0,7–3,1
Моноцити 0,1–1,8
Плазматичні клітини 0,2–1,1
Еритробласти 0,1–1,2
Пронормоцити 1,4–4,6
Нормоцити: 8,9–16,9
  • базофільні
0,8–5,6
  • поліхроматофільні
14,5–26,5
  • оксифільні
0,1–1,6
Всі еритроїдні елементи 0,7–0,9
Ретикулярні клітини 2,1–4,5
Індекс дозрівання еритрокаріоцитів (41,6–195,0)·109
Лейкоеритробластичне співвідношення (0,05–0,15)·109/л,
або 0,2–0,4%
кістковомозкових елементів
Кількість мієлокаріоцитів у нормі
Кількість мегакаріоцитів у нормі

На сьогодні біопсія кісткового мозку є обов’язковим методом діагностики в гематології, оскільки вона дозволяє оцінювати тканинні взаємозв’язки в еритропоетичній тканині. Кістковий мозок досліджують для підтвердження або встановлення діагнозу різних форм гемобластозів та анемій. М. необхідно оцінювати, зіставляючи її дані з картиною периферичної крові. Діагностичне значення має дослідження кісткового мозку при вторинному ураженні його лімфогранулематозом, туберкульозом, хворобами Гоше, Німана — Піка, метастазами пухлин, вісцеральним лейшманіозом. Це дослідження широко використовують у динаміці для оцінки ефективності проведеної терапії. Для дослідження кісткового мозку проводять пункцію груднини або клубової кістки, а з пунктату виготовляють мазки для цитологічного дослідження. Звичайне розведення пунктату периферичною кров’ю не має перевищувати 2,5 раза. При дослідженні кісткового мозку визначають абсолютний вміст мієлокаріоцитів, мегакаріоцитів, розраховують процентний вміст елементів кісткового мозку. Для оцінки М. важливе не стільки визначення кількості кістковомозкових елементів та їх процентного вмісту, скільки їх взаємне співвідношення. Судити про склад М. слід за спеціально розрахованими кістковомозковими індексами, які визначають ці співвідношення. Індекс дозрівання еритрокаріоцитів, який характеризує стан еритроїдного паростка, являє собою відношення відсоткового вмісту нормобластів, які містять гемоглобін (тобто поліхроматофільні та оксифільні), до загального відсоткового вмісту всіх нормобластів. Зниження цього індексу відображає затримку процесу гемоглобінізації з переважною наявністю молодих базофільних форм (напр. при В12-дефіцитній анемії). Індекс дозрівання еритрокаріоцитів знижується також при залізодефіцитних та іноді при гіпопластичних анеміях. Індекс дозрівання нейтрофілів характеризує стан гранулоцитарного паростка. Він обчислюється з відношення відсоткового вмісту молодих елементів зернистого ряду (промієлоцитів, мієлоцитів і метамієлоцитів) до відсоткового вмісту зрілих гранулоцитів (паличкоядерних та сегментоядерних). Підвищення індексу дозрівання нейтрофілів фіксують при мієлолейкозах, лейкемоїдних реакціях мієлоїдного типу, деяких формах агранулоцитозу. Зниження індексу виявляють при затримці дозрівання нейтрофілів на стадії зрілих гранулоцитів або їхнього вимивання (при гіперспленізмі, деяких інфекційних процесах і нагноюванні). Лейкоеритробластичне співвідношення є відношенням суми відсоткового вмісту всіх елементів гранулоцитарного паростка до суми відсоткового вмісту всіх елементів еритроїдного паростка кісткового мозку. У нормі це співвідношення становить від 2:1 до 4:1. Лейкоеритробластичне співвідношення зменшується при гемолітичних, залізодефіцитних, постгеморагічних, В12-дефіцитних анеміях; збільшується при лейкозах та іноді з пригніченням функції еритроїдного паростка при гіпопластичній анемії.

Берчану Шт. Клиническая гематология / Пер. с румын.– Бухарест, 1995; Медведев В.В., Волчек Ю.З. Клиническая лабораторная диагностика: Справочник для врачей. — СПб, 1995.; Соколов В.В., Грибова И.А. Гематологические показатели здорового человека. — М., 1972.