Метаболітні препарати

Метаболітні препарати — ЛП, що за хімічною структурою подібні до метаболітів організму і проявляють фармакологічну активність.

Для метаболітних препаратів характерні такі клініко-фармакологічні властивості:

1. Широкий спектр фармакологічної активності, що важливо, в першу чергу, в клінічній фармакології (порушення різних видів обміну при певній хворобі; ураження декількох органів у людини, тобто супутня патологія);
2. Прояв регулюючого впливу на обмін речовин та функцію органів і систем організму;
3. Мають незначну загальну токсичність, що дозволяє їх більш широко застосовувати в різних дозах;
4. Мають значно менше побічних ефектів, що дозволяє застосовувати їх для тривалої фармакотерапії різних захворювань;
5. Метаболітні препарати можна застосовувати в комбінованій фармакотерапії з іншими ЛП з метою підвищення ефективності лікування;
6. Збільшують адаптативні можливості організму, що підвищує їх лікувальну ефективність;
7. Метаболітні препарати застосовують для лікування різних захворювань з урахуванням їх клініко-фармакологічних властивостей, показань і протипоказань до застосування, можливих побічних ефектів, перебігу захворювання, супутньої патології.

У зв’язку з цим за останні роки до них значно зріс інтерес, що зумовлено клініко-фармакологічними особливостями цієї групи ЛП.

Метаболітні препарати у клінічній фармакології підрозділяють на групи:

1. 1. Субстрати енергетичного обміну. Макроергічні сполуки: АТФ, АТФ-лонг, АДФ, АМФ (фосфаден), аденозин, гуанозин, інозин (рибоксин), креатинфосфат. Метаболіти гліколізу та пентозофосфатного циклу: гліцеральальдегід-3-фосфат, фруктозо-1,6-дифосфат, гексозофосфат, фосфоенолпіруват та ін. Субстрати циклу трикарбонових кислот: бурштинова кислота та її похідні (натрію сукцинат, калію сукцинат, мексидол, суфан); малонова кислота та її похідні (калію малонат, натрію малонат); α-кетоглутарова і фумарова кислоти;
   2. Ферменти і коферменти енергетичного обміну: нікотинамід, нікотинамідаденіндинуклеотид, нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат, цитохром С, убіхінон;
   3. Субстрати і модулятори ліпідного обміну; субстрати обміну ліпідів: фосфоліпіди (есенціале), ліпін; модулятори ліпідного обміну: карнітин та його похідні, мілдронат;
   4. Антиоксиданти (кверцетин, рутин, педженол);
   5. Препарати корекції білкового обміну; пуринові й піримідинові основи та їх похідні (метилурацил, фолієва та оротова кислоти, нуклеїнат натрію); амінокислоти (метіонін, триптофан, цистеїн; амінокислоти та похідні амінокислот); аспарагінова кислота (аспаркам (панангін), глюкамакс); цистеїн та похідні (таурин, ацетилцистеїн); гліцин і його похідні (гастрофект (бетаїну цитрат або триметилгліцину цитрат); глутамінова кислота; ГАМК та їх похідне оксибутират натрію; модулятори NO (L-аргінін, N-нітро-L-аргінін);

1. Синтетичні препарати: тіотриазолін, агапурин (пентоксифілін), триметазолін (предуктал), ацетилцистеїн, бронкоклар;
2. Вітамінні та гормональні препарати;
3. Препарати ЛР: серцеві глікозиди, кратал, піносол, бронхосан, пектосол, інмунофлам, інфлуцид.

Значний теоретичний і практичний інтерес для експериментальної й клінічної фармакології має впровадження в медичну практику оригінального вітчизняного препарату Тіотриазолін. Наявність в хімічній структурі сірки, триазолових кілець і метильної групи сприяли прояву різнобічної фармакологічної активності: регулюючого впливу на білковий, ліпідний, вуглеводний. енергетичний обмін речовин, збільшення компенсаторної активації анаеробного гліколізу, зменшення пригнічення процесів окиснення в циклі Кребса, сприяння збереженню АТФ у тканинах. Такий нормалізуючий вплив на обмін речовин зумовлює можливість застосування препарату для лікування дистрофічних процесів в органах, зокрема в печінці, міокарді та ін. ЛП виявляє виражену антиоксидантну активність; знижує чутливість тканин до катехоламінів, що підвищує його фармакотерапевтичну дію; запобігає виникненню та зменшує розміри некрозу міокарда, що підвищує його цінність при патології серцево-судинної системи; покращує реологічні властивості крові; імуномодулювальна дія тіотриазоліну важлива не лише при гострих, але й хронічних захворюваннях.

Перелічені Метаболітні препарати не включають усіх ЛП цієї групи. Подальші експериментальні та клінічні дослідження властивостей МП будуть сприяти розширенню їх застосування в медичній практиці при лікуванні різних захворювань.

Галенко-Ярошевский П.А., Чекман И.С., Горчакова Н.А. Очерки фармакологии средств метаболической терапии. — М., 2001; Гацура В.В. Фармакологическая коррекция энергетического обмена ишемизированного миокарда. — М., 1993; Тиотриазолин. Фармакологические аспекты и клиническое применение / И.А. Мазур, Н.А. Волошин, И.С. Чекман и др. — Львов, Запорожье, 2005; Тринус Ф.П. Фармакотерапевтический справочник. — К., 1998; Чекман И.С. Биохимическая фармакодинамика. — К., 1991; Чекман И.С., Горчакова Н.А., Николай С.Л. Магний в медицине. — Кишинев, 1992; Brody T., Larner J., Minneman K. Human Pharmacology. Molecular to Clinic. — Mosby, 1998; Salerno E. Pharmacology for Health professionals. — Mosby, 1999.