МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ ПСИХОЗ

МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ ПСИХОЗ (грец. mania — божевілля, пристрасть, потяг + лат. depressio — придушення, пригнічення) — ендогенне психічне захворювання, перебіг якого відбувається у вигляді депресивних (див. Депресивний синдром) або маніакальних фаз із подальшим повним відновленням психічного здоров’я. При цьому захворюванні відсутні зміни особистості незалежно від кількості перенесених нападів. Тривалість фаз різна — від декількох днів до декількох років. Для М.-д.п. характерна сезонність загострення захворювання — восени і навесні. Розвиток захворювання пов’язаний з порушенням обміну нейромедіаторних моноамінів. М.-д.п. проявляється у вигляді психічних розладів — гіпо- і гіпертимії (див. Емоційні порушення), змін у розумовій і руховій сферах, а також вегетативних і соматичних розладів. Прогноз при М.-д.п. загалом сприятливий, тому що фази хвороби закінчуються повним відновленням здоров’я, соціального статусу і працездатності. Основний метод лікування — психофармакотерапія. Вибір ЛП залежить від клінічних проявів (фази захворювання). При депресивному стані потрібне застосування антидепресантів (див. Антидепресанти). У разі безуспішності лікування антидепресантами показана електросудомна терапія. При депресіях із переважанням маячних ідей антидепресанти поєднують з антипсихотичними препаратами — нейролептиками (див. Антипсихотичні препарати). Терапія маніакальних станів потребує призначення нейролептиків і солей літію. ЛП застосовують не лише для купірування загострень М.-д.п., але й для їх профілактики. З цією метою застосовують антидепресанти у невисоких дозах, солі літію і деякі антиконвульсанти (карбамазепін, вальпроєву кислоту).

Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е., Сергеев И.И. Психиатрия. — М., 2002; Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. — К., 1993.