НОЗОАРЕАЛ

НОЗОАРЕАЛ (грец. nosos — хвороба + лат. area — область; син.: ареал хвороби) — сукупність територій земної кулі, на яких виявлено вогнища відповідної хвороби. У зв’язку з тим, що найбільш вивчено Н. заразних і епідемічних хвороб, у літературі поняття «Н.» використовують в основному саме щодо до них. За формою Н. бувають суцільні (які займають цілісну територію), розірвані (які займають території, розділені будь-якими перешкодами), стрічкові, або дельтоподібні (пристосовані до долин або гирла річок), відокремлені (включають обмежену територію). Н. класифікуються за площею на глобальні, або космополітичні (які охоплюють усю земну кулю або більшу частину її поверхні), зональні (які охоплюють природно-територіальну зону), регіональні (територія визначеного регіону). Розміри й обриси Н. визначаються природно-економічними й екологічними передумовами, а також особливостями механізму передавання збудника хвороби. Для інфекцій, яким властивий повітряно-крапельний шлях передавання, характерні глобальні Н. (ГРВІ). Для хвороб аліментарного характеру частіше відомі зональні Н. (емфізематозний карбункул, інфекційна ентеротоксемія та інші ґрунтові інфекції). Трансмісивний механізм передавання зумовлює виникнення регіональних або зональних Н., тому що зв’язаний з поширенням певного переносника (безхребетного). Стрічкові, або дельтоподібні, Н. характерні для «водних» інфекцій або інвазій (лептоспіроз, опісторхоз та ін.). Н. — історична категорія; характеризується періодами становлення, розквіту й регресії, які поєднані з природними, економічними факторами і зусиллями людини, спрямованими на ліквідацію хвороб і боротьбу з ними. Вивчення структури Н. полягає у розділенні Н. на ділянки схожого впливу середовища, від умов якого залежить будова паразитарної системи, інтенсивність відтворення збудника хвороби, стійкість епізоотичного процесу і шкода, якої завдає паразит поголів’ю. Характер і особливості структури Н. залежать від епізоотичного процесу, що відрізняється для окремих нозологічних одиниць.

 Ветеринарная энциклопедия. — М., 1972.