ЦИБУЛЯ

ЦИБУЛЯ. Рід Allium L. належить до родини цибулевих (Alliaceae L.) і, за різними літературними джерелами, налічує від 300 до 500 видів, з яких на території України і країн СНД розповсюджено понад 200. Існує дві групи Ц. ріпчастої, які відрізняють за будовою і формою цибулин: ті, що утворюють роздуті (кулясті) продуктивні органи у вигляді цибулин, і ті, що утворюють циліндрову ніжку без покривних лусок із незначним потовщенням біля основи. В Україні культивується переважно вісім видів Ц.: ріпчаста — Allium сера L., порей — Allium porrum L., шалот — Allium ascalonicum L., батун — Allium fistulosum L., шнітт (різанець) — Allium schoenoprasum L., запашна — Allium odorum L., слизун — Allium nutans L. та багатоярусна — Allium proliferum Schrad. Серед дикорослих видів Ц. найбільш поширені Ц. гранчаста (Allium angulosum L., мишачий часник), Ц. переможна (Allium victoriale L.) і Ц. ведмежа (Allium ursinum L.). Як сільськогосподарська культура Ц. відома приблизно з IV тис. до н.е., більшість дослідників вважають її батьківщиною Середню Азію. На сьогодні існує близько 1000 сортів цибулі, зокрема в Україні і в країнах СНД — понад 150. Основні сорти Ц. ріпчастої, які внесені до Державного реєстру сортів рослин України і вирощуються на її території: Грандина, Донецька золотиста, Золотиста, Каратальська, Копрів, Качинська, КІК-11, Луганська, Марківська місцева, Жовтнева, Сквірська, Сонячна, Союз, Стригуновська, Ткаченківська, Чеботарська місцева, Чернігівська та Ялтинська місцева. Названі сорти відрізняються між собою періодом вегетації, формою й розміром цибулин, забарвленням їх лусок і врожайністю. На території України під Ц. ріпчасту виділяється близько 40 тис. га, врожайність в середньому становить 142,8 ц/га, а валові збори досягають 650–700 тис. т на рік.

Ц. ріпчаста — дво- або багаторічна рослина (назва allium, можливо, пов’язана з кельт. all — пекучий або походить від лат. halare — пахнути; cepa — лат. назва цибулі від кельт. cep чи cap — голова, що пов’язано з формою цибулі; рос. назва — лук репчатый). Цибулини у неї кулясто-довгасті з плівчастими, суцільними жовтими, червонуватими, фіолетовими або білими зовнішніми лусками і м’ясистими внутрішніми. Коріння тонке, мочкувате. Стебло безлисте, прямостояче, завв. 30–80 см, трубчасте, у середині роздуте, а при основі обгорнуте піхвами 4–9 листків. Листя дворядне, трубчасте, м’ясисте, біля основи жолобчасте, вище — довгоциліндричне, загострене. Квітки білі, дрібні, правильні, обох статей, на довгих (до 3 см) квітконіжках, зібрані в кулясту, багатоквіткову (200–600 квіток) густу парасольку, покриту чохлом, який під час цвітіння розривається на 2–4 частки. Оцвітина віночкоподібна, зірчаста, шестипелюсткова. Пелюстки 4–6 мм завд., білі, із зеленою жилкою по спинці, довгасті, тупі. Тичинок 6, що перевищують оцвітину не більше ніж в 2 рази; внутрішні тичинки при основі розширені й забезпечені 2 маленькими зубцями. Маточка з верхньою тригніздною зав’яззю і ледве видним з оцвітини стовпчиком. Насіння зморшкувате, дрібне, покрите щільною чорною оболонкою. Час цвітіння — червень–серпень, плодоносить у серпні–вересні. Розмножується цибуля вегетативно і насінням, а також дочірніми цибулинами — «дітками», які утворюються в суцвітті разом з квітками. Використовують листя та цибулини. Ц. ріпчаста містить флавоноїди, фенольні та сірковмісні сполуки, амінокислоти, органічні кислоти, сапоніни, глікозиди, вітаміни та інші сполуки. У цибулинах рослини міститься багато флавоноїдів (до 77,8 мг/% сирої ваги), які представлені антоціанами (пеонідин, ціанідин, карбоксипіраноціанідин) та флавонолами (астрагалін, спіреозид, кверцетин, кемпферол, кверцитрин) у вигляді моно- та диглюкозидів (кверцетин-3-глюкозид, кверцетин-7,4-диглюкозид та ін.) На цей час із Ц. ріпчастої виділено більше ніж 40 глікозидів, до складу вуглеводних ланцюгів яких входять D-глюкоза, D-ксилоза, D-галактоза, L-рамноза і L-арабіноза. Стероїдні глікозиди (аліофуразид, аліоспіразид С та ін.) виявляють гіпохолестеринемічну, антиоксидантну, протизапальну і протипухлинну дію, а також фунгіцидні та протимікробні властивості. Амінокислоти знайдені у Ц. ріпчастій: триптофан, ізолейцин, лейцин, лізин, метіонін, треонін, фенілаланін, цистеїн, тирозин, серин, валін, аланін, гістидин, гліцин, аргінін, пролін, а також аспарагінова та глутамінова кислоти. Цибулини містять вітаміни (каротин, В1, В2, В3, В12, С (до 18 мг/%)), органічні кислоти (лимонну, яблучну), слиз та речовину, яка викликає сльозотечу — пропантіалоксид. Ефірна олія містить аліцин, суміш сульфідів (дивінілсульфід, дипропілдисульфід, метилпропілдисульфід, дипропілтрисульфід, метилпропілтрисульфід, алілпропілдисульфід), пропіоновий альдегід, лізоцим та інші сполуки і зумовлює бактерицидні й ароматичні властивості цибулі, а також є лакриматором (викликає виділення сліз). Вона чинить виражену гіпохолестеринемічну дію, а також рекомендується для лікування мокнучої екземи. Ц. ріпчаста використовується для лікування інфекційних, респіраторних, урологічних, дерматологічних, кардіологічних та гастроентерологічних захворювань. Ц. ріпчаста підвищує опірність організму інфекціям, покращує кровообіг, нормалізує вуглеводний і ліпідний обміни, а також покращує відтік лімфи. Фітонциди чинять бактерицидну дію на порожнину рота і прискорюють одужання при інфекційних захворюваннях ВДШ. Ц. ріпчаста має антиоксидантні властивості, що дозволяє застосовувати її для профілактики і лікування атеросклерозу, гіпертонічної хвороби і запобігання інсультам. Алілчеп — спиртова витяжка з цибулі ріпчастої, застосовується при атонії кишечнику зі схильністю до закрепів, а також при атеросклерозі. Алілчеп підвищує тонус кишечнику і секрецію травних залоз та чинить кардіотонічну дію. Алілгліцер — сгущена витяжка цибулі, разом із гліцерином у співвідношенні 50:50 застосовується у вигляді тампонів для лікування трихомонадних кольпітів. Фітолізин — комбінований рослинний препарат, що чинить сечогінну, протизапальну і спазмолітичну дію. Фітолізин сприяє виведенню піску і дрібних конкрементів із ниркових мисок та запобігає кристалізації мінеральних компонентів сечі завдяки утворенню в ній захисних колоїдів. Контрактубекс — препарат, який сприяє швидкому загоєнню рани і утворенню нефізіологічного рубця.

Ц. ведмежа (Allium ursinum L.) належить до родини Alliaceae; рос. назва — медвежий лук; нар. назви — єврейська цибуля, черемша. Ц. ведмежа — трав’яниста багаторічна цибулинна рослина завв. 20–40 см, без кореневищ. Стебло пряме, тільки квітконосне, округле, голе, при основі вкрите листковими піхвами. Листки прицибулинні, довгі, форми загостреного еліпса, поступово звужені у черешок. Квіти дрібні, прості, білі, правильні, в діаметрі близько 1 см, зібрані в кулястий зонтик. Цвіте у травні–червні. Плід — округла тригранна коробочка. Насіння округлої форми чорного кольору. Рослина з дуже сильним часниковим запахом. Походить з Європи, Кавказу, Сибіру. Поширена в тінистих листяних та мішаних лісах України, в Карпатах. Використовують траву — Herba Allii ursini та цибулини — Bulbi Allii ursini. Основними діючими речовинами Ц. ведмежої є вуглеводи (сахароза, фруктоза), ефірна олія (вінілдисульфід, вінілполісульфід, пінеколінова кислота, сліди меркаптану), простагландини, слизисті речовини, сірковмісні сполуки (аліїн, алілізотіоціонат), аскорбінова кислота, мінеральні солі. Підземні частини містять вуглеводи (фруктани — 5,83%); надземні частини — флавоноїди (кемпферол). Для Ц. ведмежої характерна діуретична, антисептична, протипухлинна дія. Сік, екстракт, настій, леткі фракції мають антибактеріальну, фунгіцидну, ранозагоювальну, загальнозміцнювальну, антитрихомонадну, антигельмінтну активність. Отриманий з підземних частин ефірний екстракт застосовують для лікування трихомонадного кольпіту та ерозії шийки матки. Вживають при відсутності та для збудження апетиту, при розладах травлення, для нормалізації балансу кишкової флори, стимуляції виділення жовчі та шлункового соку; при хворобах ШКТ інфекційного походження, оскільки Ц. ведмежа чинить протимікробну дію на різні види дизентерії та патогенних колі-бактерій, а також на Proteus- та Pseudomonas-бактерії; екстракти активні до грамнегативних мікроорганізмів. Використовують для лікування органів дихання (бронхітів), бо сприяє розрідженню мокротиння. Місцево Ц. ведмежу застосовують для лікування мікозів, гнійних ран, трофічних виразок, пролежнів, плішивості, оскільки розтерті цибулини мають фунгіцидну, бактерицидну, анестезувальну, протисеборейну та стимулюючу ріст волосся дію. Вживають при атеросклерозі, хворобах шкіри (напр. при шкірному свербежі використовують місцево для анестезії), гіпертонічній хворобі, загальній слабкості, для профілактики грипу, застуди, цинги. При внутрішньому застосуванні розширює кровоносні судини, прискорює та водночас уповільнює серцевий ритм. Має лікувальну дію при отруєнні сполуками свинцю. Щоб уникнути неприємного смаку, сік додають до молока. Використовують як замінник часнику. Негативними якостями Ц. ведмежої є гострота та неприємний смак; вона протипоказана хворим на гастрити та виразку шлунка. Листя Ц. ведмежої схожі на отруйні листя конвалії та листя пізньоцвіту; щоб не помилитися, досить потерти їх у пальцях — часниковий запах Ц. ведмежої дозволить розпізнати рослину. Харчова, вітамінна, ефіроолійна та декоративна рослина. Медонос.

Рябоконь А.А. Справочник лекарственных растений. — Х., 2005; Современная фитотерапия / Под ред. В. Петкова. — София, 1988; Энциклопедия лекарственных растений / Пер. с нем. — М.,1998; Fossen T., Andersen O.M. Anthocyanins from red onion, Allium cepa, with novel aglycone // Phytochemistry: Int. J. Plant Biochem. — 2003. — № 8; Smith A.C., Waldron K.W. Effect of tissue type and variety on cell wall chemistry of onion (Allium cepa L.) // Food-Chemistry. — 1998. — Vol. 63 (1).