ПСИХІАТРІЯ

ПСИХІАТРІЯ (грец. psyche — душа + iatreia — лікування) — клінічна дисципліна, яка вивчає етіологію, патогенез, клініку, поширення психічних захворювань, а також розробляє методи їх клінічної і лабораторної діагностики, прогнозу, лікування і профілактики, критерії експертизи та порядок проведення соціально-трудової реабілітації. У розвитку вчення про психічні хвороби умовно можна виділити такі періоди: наївно-матеріалістичний, релігійно-містичний, описовий (синдромологічний), нозологічний, етіопатогенетичний. Вони не мають чіткого розмежування. В останні десятиліття велика увага приділялася дослідженню ролі спадковості і зовнішніх шкідливих впливів (у т.ч. соціально-психологічних факторів) на людину, ролі особистості, її особливостей, а також співвідношень свідомого і підсвідомого в етіології психічних захворювань. Виділяють загальну П. (син. загальна психопатологія) і спеціальну П. Загальна П. вивчає зміст визначень окремих психічних функцій, їх суть, відповідальні за це структури та анатомо-фізіологічні основи; соціально-біологічні закономірності їх формування у віковому і соціальному аспектах; класифікації та причини виникнення різних порушень психічних функцій, їх клінічні і патофізіологічні ознаки. Спеціальна П. вивчає окремі психічні захворювання, їх етіологію, патогенез, клініку, лікування та питання трудової і соціальної експертизи при них. Також виділяють такі розділи П., як вікова (дитяча, підліткова, геронтологічна), військова, реабілітаційна, соціальна, судова та ендокринологічна. Сучасна П. широко використовує різні методи діагностики психічних розладів (лабораторні методи, експериментально-психологічне тестування, електроенцефалографічне дослідження, МРТ та ін.), однак провідним залишається клініко-психопатологічний метод, який ґрунтується на бесіді з пацієнтом, спостереженні за виразом його обличчя і поведінкою. Важливим для діагностики є те, як і на що саме скаржиться хворий, що він говорить про свою хворобу, як поводиться під час бесіди, чи виявляє він достатній емоційний відгук, як усвідомлює дистанцію між собою і лікарем. П. тісно пов’язана з іншими медичними спеціальностями. Виділяють навіть групу психосоматичних розладів, при яких розлад функцій органів і систем організму пов’язаний із впливом психогенно травмуючих факторів. Розрізняють душевні психосоматози (виразкова хвороба, бронхіальна астма) і органічні (логоневроз). Вкрай важливим у П. є дотримання деонтологічних правил (гуманне і співчутливе ставлення до пацієнта; суворе дотримання лікарської таємниці).

Для лікування психічних розладів використовуються фармако-, психо-, соціотерапія. Спектр фармацевтичних препаратів дуже широкий. Напр., на сьогодні у світі синтезовано понад 100 антидепресантів, але психофармакотерапія продовжує свій розвиток, тому фармацевти повинні мати знання з П. та психофармакотерапії.

Блейхер В.М., Крук И.В. Толковый словарь психиатричних терминов / Под ред. канд. мед. наук С.Н. Бокова. — Воронеж, 1995; Гавенко В.Л., Самардакова Г.О., Бачериков Н.Е. Психиатрия и наркология. — К., 1993 Краткая медицинская енциклопедия: В 3 т. / Под ред. Петровского Б.В. — М., 1989. — Т. 2; Психиатричний диагноз / Завилянский И.Я., Блейхер В.М., Крук И.В. и др. — К., 1989;.


Інші статті автора